Культура

на попередню сторiнку

«Україна читає дітям»: Валерій Жванко знайомив школярів з книжками свого дитинства

«Україна читає дітям»: Валерій Жванко знайомив школярів з книжками свого дитинства

Олександрійська бібліотека для дітей ім. Ю. Гагаріна взяла участь у всеукраїнському проекті «Україна читає дітям», який започатковано 22 квітня 2010 року Національною бібліотекою України для дітей, газетою «Комсомольская правда в Украине» та за підтримки Міністерства культури і туризму України. Головною ідеєю цього проекту є те, що відомі люди: спортсмени, журналісти, письменники, політичні діячі - читають дітям уголос свої улюблені книжки. Так на своєму прикладі вони показують, наскільки важлива паперова книжка саме в їхньому житті. Цього разу на зустріч з учнями 4 класу бібліотека запросила талановитого творчого педагога, оригінального фотографа, журналіста, краєзнавця, автора книги «Барокові закапелки Олександрії» Валерія Івановича Жванка, який у нестандартній формі, просто сидячи на підлозі на килимку, ділився спогадами та враженнями з дитинства  та читав уголос свої улюблені книжки.

- Валерію Івановичу, з якою метою сьогодні ви завітали до дитячої бібліотеки та що саме ви хочете донести школярам?

- Сьогодні в рамках проекту «Україна читає дітям» ми зустрічаємося з учнями 4 класу. Це саме той вік, коли діти переходять від читання до вивчення, власно кажучи, літератури - як української, так і зарубіжної. І дуже важливо, щоб діти навчилися любити й читати паперову книжку, тому що змалечку вони вже мають доступ до найсучасніших технологій: вони граються в комп’ютері, в телефоні, читають із планшетів. Та мені здається, що саме класична, традиційна форма виховання, коли батьки читають книжку дітям на ніч, надалі впливає на все життя людини. Тому на цій зустрічі я хочу розповісти дітям про своє дитинство, про роль паперової книжки в моєму житті та, сподіваюсь, що хтось із них щось почує та збереже ті книжкові скарби, які є в кожній сім’ї, передасть цю естафету своїм дітям. Адже якщо паперові книжки зберігаються в сховищах, якщо за мільйони доларів вони продаються на аукціонах, то, мабуть, люди, які їх купують і зберігають, розуміють їх справжню цінність.

- На вашу думку, чим особливі діти, яким змалечку батьки прищепили любов до книги?

- Я думаю, що діти, які мають у дитинстві цей інформаційний вибір між паперовою книжкою й, безумовно, вмінням працювати з сучасними електронними носіями, ці діти більш вільні, не закомплексовані, ніж ті, в яких немає з чого вибирати, крім телефону або планшету.


- Деякі люди вважають, що з появою сучасних інформаційних технологій, електронних книжок паперова книжка стала несучасною, а згодом взагалі може зникнути. А як вважаєте ви?

- У сучасному суспільстві йде суперечка – чи зникне театр, коли з'явиться кіно – не зник, чи зникне театр, коли з'явиться відео – не зник, чи зникне театр, коли з’являться найсучасніші 3D – не зникає, тобто театр – це живе спілкування. Таке ж саме живе спілкування, коли дитина читає книжку. Коли вона вперше знайомиться з текстом, в неї працює уява. Якщо в книжці немає ілюстрацій, то уява створює ці ілюстрації. Якщо дитина спочатку дивиться кіно, то книжка, як текст, вмерла. Тим самим обмежуються її творчі можливості.

- Яку роль, на вашу думку, відіграла паперова книжка саме у вашому житті? Які ваші найяскравіші спогади з дитинства?

- У моїй сім’ї, а сім’я була звичайна, була невеличка бібліотека. Найбільшу бібліотеку, яку я бачив у своєму житті, була в мого діда-вантажника – спочатку на млині, а потім на заводі. У цій бібліотеці було близько декількох сотень книжок! «Богдан Хмельницький», «Батий», «Робінзон Крузо», «Том Сойєр» – оцей комплект нормальної дитячої літератури був у мого діда. Хоча до революції дід закінчив всього 3 класи гімназії, говорив він вишуканою російською та досконалою українською мовою. От він працював вантажником, половину коштів витрачав, як тоді вантажники, на горілку, а іншу половину – на книжки. Я дуже добре пам’ятаю вечори, коли я ще не вмів читати - стакан чаю, бабуся спить, а ми з дідом з книжками. От завдячуючи цьому домашньому спілкуванню, я став учителем літератури й за це дуже вдячний своєму дідусеві. Потім у нас уже, у наступного покоління, почали з'являтися мікробібліотеки. Але, на мою думку, в тому, що я став учителем літератури, ота перша дідова бібліотека вантажника зіграла свою найважливішу роль. Про це я й хотів розказати дітям.

Записала Юлія Пастух

0    195     28.09.2017


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!