Культура

на попередню сторiнку

Олександр Яшний: «Театр - справжнє мистецтво, яке не можна розкрити як цукерку, насолода від театрального мистецтва тривала і не завершується одним переглядом вистави»

Олександр Яшний: «Театр - справжнє мистецтво, яке не можна розкрити як цукерку, насолода від театрального мистецтва тривала і не завершується одним переглядом вистави»

Вже третій номер поспіль ми не перериваємо теми театрального мистецтва в Олександрії і, за відгуками читачів, їм сподобалась ця тема, яка виходить за рамки буденності і звертає увагу на внутрішній світ людини та спілкування із мистецтвом. А це у наш непростий і сповнений горя і біди, кривавих сутичок і конфліктів час, тема актуальна. Як не втратити себе у цьому масиві темноти і зла? Як вчепитись за рятівне коло мистецтва, яке змушує відкрити тонік струни душі? Про це - у завершальній частині нашого інтерв’ю із автором та режисером Олександром Яшним.

- От трохи зачепили ми тему спілкування із глядачем. А який він цей сьогоднішній, сучасний глядач? Він вибагливий, я так розумію. Його треба якось зацікавити, якось відірвати від яскравих і мультимедійних гаджетів. А це ой як непросто. Що ж можна донести йому, сучасному глядачеві? Що хотілось би акторам і режисерам передати тим, хто по інший бік сцени?

- Це дійсно важливе питання. Ми не полишаємо сподівань залучити людей до діалогу, до спілкування через мистецтво. Ми намагаємося виховувати глядачів, давати щось нове у вирішенні акторської проблеми і самої постановки, декорацій. Наскільки нам вдається, звісно, і наскільки ми можемо це зробити. Але дійсно є чимало проблем у цьому. Люди звикли, щоб все було просто і легко, і не потрібно було замислюватись ні над чим. Мабуть до цього призвичаїли телепрограми і шоу, де подають усе просто і легко, до рівня перших рівнів людських потреб. А театр – це набагато складніше, ніж просто послухати популярну музику в навушниках. Це - зовсім інший рівень життя і думок, сприйняття світу. Я можу сказати за Ольгу Косогоренко, яка є режисером нашого театру, що вона намагається робити акцент на символіці, щоб люди самі могли осмислювати те, що відбувається на сцені, щоб вони як би брали участь у створенні вистави. А для цього потрібна внутрішня духовна робота. Це не завжди всі розуміють. Ми, звісно, робимо все для того, щоб люди зрозуміли, що ми хочемо передати, що озвучити через символи, через рухи, через слова, через дії, через світло і декорації. От, наприклад, розкрию невеличкий секрет, один із символів. Наша вистава «Цирк на трьох», яку ми нещодавно представили. Там лунають барабани. Студенти, які дивилися, питали: «От ми не зовсім зрозуміли, навіщо це?». А у спектаклі є три сюжетні лінії і три різні людини. І на кожному звуці барабану є свої картини, своя символіка. Одна була проста і щира дівчина з села, інша – бізнес-леді, я грав образ закону і порядку. І кожен цей звук барабану між собою скріплений. Якщо дивитися через символіку, то можна собі створювати якусь історію, розвивати її. І мені здається, що це набагато цікавіше, ніж ти просто дивишся і знаєш, який буде кінець і все наперед відомо, і ти просто ідеш по завчасно створеній для глядача канві. Ми намагаємося виховувати і закликати глядача до співпраці.


- Сьогоднішній, сучасний олександрійський театр - він який? Хто приходить на вистави? Це якісь окремі особи чи колективи, це фанати театру чи просто випадкові люди? Бо ми говоримо про високі матерії, але чи всі можуть до них дотягнутися?

- Треба намагатись людей долучити до мистецтва, як би це не було складно. Ми стараємось, як можемо, і прагнемо зацікавити всіх: і старше, і молодше покоління, і фанатів, і людей, які випадково можливо потраплять на виставу. Всіх треба залучати і намагатись зацікавити. Ось в цьому році вперше ми зробили театральний тиждень, запрошували кременчуцький театр. Новий директор районного будинку культури також була актрисою театру, тому вона завжди цікавиться театром, і тим, щоб усі напрямки театрального мистецтва розвивались. І кожен фестиваль, який проходить, чи то музичний, чи то хореографічний ми намагаємося провести на найвищому рівні, зробити все, що в наших силах. Тому ми тільки «за», щоб люди приходили. Якщо брати більш старше покоління, яке ходить на вистави, то їх більше, ніж молоді. За той театральний тиждень, що у нас був, у нас були майже одні і ті ж постійні глядачі, тому що їм дійсно цікаво, і вони запитували: «А коли ще буде?» Але ми сподіваємось на те, що наступного разу буде більше молоді, яка теж приходила. До нас недавно приїжджав знову кременчуцький театр з виставою «Це все вона». І що ви думаєте? Хто прийшов? Саме так, ті ж наші постійні глядачі!

Що стосується молоді, тут думка неоднозначна. Коли був майстер-клас по акторській майстерності, до нас більше молоді прийшло. А коли була вистава, молоді прийшло менше. Можливо так сталось тому, що на час, коли була вистава, в навчальних закладах проходили останні дзвоники. Але все одно є люди, яким цікаво, які хочуть приходити. Я так скажу, той хто хоче, той прийде пори всі перешкоди, а той, хто не хоче, то і не прийде. Тому враховуючи те, що в нас лише 150 місць, зал у нас майже завжди заповнений. Бувало й таке, що людей приходило більше і доводилось ставити додаткові стільчики. Олександрія – не таке й велике місто, є ще Палац культури «Світлопільський», який іноді показує свої театральні вистави. Міський палац культури зараз, нажаль, закритий на ремонт. Але такого місця, куди б людина могла приходити подивитися щось нове кожний день у нас в місті, немає. А заповнити своє дозвілля чимось іншим – простіше простого. А хотілось би використати весь потенціал наших акторів і талановитих працівників культури. Я багато знаю дуже талановитих людей. У нас є люди, які люблять мистецтво і знаються на ньому.

- В розвиток попереднього питання. Чи не може перетворитись той самий театральний фестиваль у якийсь позитивний бренд міста? Або ось ретро-фестиваль авто…

- Дійсно потрібно зацікавлювати чимось людей. І ми в свою чергу також намагаємось щось робити, щось показувати, щоб люди знали, де знаходиться Районний будинок культури. Над цим треба працювати. Цей фестиваль дуже цікавим був і як бачите не тільки щось примітивне, а дуже своєрідне може зацікавити людей. Це складно, але треба і над цим працювати…


- Ми про роботу і все. А є якесь хобі у актора і режисера? Адже сцену закриває занавіс і що далі? Чи все відбирає робота і театр?

- Перед тим, як я почав працювати у РДК, я дуже любив грати в футбол. І от ми граємо, а хлопець з протилежної команди метра два на зріст, в стрибку вирішив добити м’яч, а я вистрибнув, що відбити. І тут хруснула моя ключиця і це було дуже несподівано. Я навіть не одразу зрозумів, що відбулося. А коли я побіг за м’ячем, то зрозумів, що моя ліва рука не працює. Якось із футболом в мене тепер не дуже. А що стосується хобі, я людина різнопланова, мене може зацікавити що завгодно. Але нажаль, зовсім мало вільного часу, оскільки дуже щільний робочий графік. В футбол я вже не граю. Є така цікава штука: люблю працювати з відеопрограмами, роблю для себе короткі відео. А взагалі у нас є така традиція, що коли в когось з колективу ювілей, ми робимо відео-вітання. А взагалі мабуть так і є, що моє хобі – це моя робота.

- Театр – це непросто, бо це ж мистецтво, де треба знання і навички. Але з іншого боку я от точно знаю, що у недавній виставі поруч із акторами, що мають професійну освіту була і людина без спеціальної освіти.

- До театру ми запрошуємо всіх, хто має бажання. Але є і інше. Якщо ти прийшов, треба не просто сидіти, а показувати себе. Тому що людина, яка хоче цим займатися, вона просто так сидіти і вважати себе актором не буде. Вона йде і працює. Як губка вбирає все нове. Коли я навчався в училищі культури, там було так само – коли в тебе є бажання, ти просто вбираєш в себе цю інформацію, ці знання більше і більше. А щодо спеціальної освіти, то із нашої акторської трупи я єдиний, хто закінчив училище культури за профілем, і можливо, щось трішки більше інших знаю. Але мої колеги нічим не гірші. От наша бабуся Яніночка. Ця жіночка, хоч і не має акторської освіти, іноді так грає, що я, маючи і досвід, і акторські дані, відкриваю рота від захвату. Її гра просто божественна! Хоча Ольга Вікторівна з нею також познайомилась на лавочці біля ринку, вони просто сіли і почали розмовляти. І все - вона тепер, можна сказати, головна бабуся нашого колективу.

- Щось завжди залишається за кадром телепрограми, за запитанням і відповіддю журналіста. От що хотілось би сказати за рамками мої запитань і тих відповідей, що вже пролунали?

- Хочу сказати те, що людям, які приходять до театру, бажаю терпіння. Бажаю того ,щоб вони спробували осмислювати і робити всинови з того, що відбувається на сцені. Ми ставимо п’єси ,які зрозумілі для людей, просто один це зможе одразу сприйняти, а інший – через деякий час. Це так і має бути, бо театр справжнє мистецтво, яке не можна розпакувати як цукерку. Насолода від театрального мистецтва вона тривала і не завершується одним переглядом вистави. Тому важливим є терпіння, щоб зрозуміти все до кінця. Хотів би, як і інші актори і режисери, щоб люди приходили на вистави, тому що нам, акторам, дуже образливо грати на незаповнену залу. Адже ми готуємося і з хвилюванням хочемо показати людям, донести щось цікаве. Повірте, живе спілкування набагато цікавіше за віртуальний світ. Так було і буде. Нам дуже хочеться щоб глядач приходив і після того, як подивиться виставу, підійшов і сказав, сподобалось йому чи ні. Ми відкриті до діалогу, до спілкування. Без глядача немає актора, адже ота муза, про яку ми згадували і натхнення взагалі – це все від глядачів. Адже коли глядач реагує з захватом, то тобі хочеться працювати і твоя акторська майстерність стає краще, сильніше. Тому приходьте у театр. Там дуже цікаво і акторам і глядачам.

Записав Віктор Голобородько

0    3356     10.08.2017


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!