Кращі роботи на конкурс «Новорічні мрії»

Ми продовжуємо знайомити вас із кращими історіями дитячого конкурсу «Новорічні мрії». До нашої редакції надійшло кілька десятків робіт від юних олександрійців. Є серед учасників й ті діти, котрі вже неодноразово брали участь у наших конкурсах та опинялися серед переможців. Одна з таких активних учасниць – Каріна Володько. Дівчині 16 років. Вона навчається в Олександрійському колегіумі. Каріна любить виготовляти різноманітні вироби своїми руками. Дівчина мріє стати журналісткою.

До вашої уваги новорічна історія Каріни Володько.

Новорічна історія справжнього почуття

Замислившись над тим, скільки історій кохання пов’язані з Новим роком, я вирішила написати новорічну історію справжнього почуття, яке витримало все – розлуку, час, відстань.

Як ми всі знаємо, Новий рік – це час для див і здійснення бажань. Чогось надзвичайного чекали і вихованці дитячого будинку, що знаходився неподалік від Києва. Діти, котрі там жили, були дуже хорошими і єдиним їхнім бажанням на Новий рік була сім’я. Серед них особливу увагу привернуло двоє: хлопчик і дівчинка з надзвичайно відкритою душею і щирим серцем, яким разом було так добре, що їм більше ніхто не був потрібен. Хлопчика звали Максим. Про його батьків ніхто нічого не знав, навіть він сам, адже в дитячому будинку він з народження. А от дівчинка Оксанка рано залишилася без батьків, її опікувала бабуся. Згодом і її не стало. Все, що залишилося в Оксанки від бабусі, це статуетка балерини, яку вона їй подарувала. Дівчинка дуже любила балет і мріяла стати балериною. Бабуся завжди вірила, що Оксанка досягне своєї мрії, тому і подарувала їй цю статуетку. Саме з неї і почалася дружба, яка потім переросла у щось значно більше. Коли діти побачили в руках у дівчинки статуетку, почали забирати її, і вона розбилася. Дівчинка розплакалась і побігла туди, де можна побути на одинці. До неї підійшов Максим, який склеїв цю статуетку і віддав дівчинці. Оксанка дуже зраділа, а Максим їй сказав, що, коли виросте, подарує їй величезну статую балерини. З того часу діти почали дружити і не звертали увагу ні на що. Так ішли роки, діти дорослішали. Їм вже було по 13 років, а коли дівчинка тільки прийшла до дитячого будинку, їм було по 5 років.

У дитячому будинку діти не мали можливості відвідувати якісь гуртки, але в них був спортзал, в якому дівчинка старанно займалася улюбленою справою. Як тільки починала грати чарівна мелодія, Оксанка одразу починала танцювати. Танці йшли з середини і переносили її до світу балету. Оксанка танцювала босоніж, бо в неї не було пуантів, і це завдавало дівчинці страшенного болю, але на обличчі сяяла посмішка. Танцюючи, вона уявляла себе на великій сцені з великою кількістю прожекторів, квітів і оплесків. Тим часом, Максим милувався красою танців Оксани. Він був дуже розумним хлопцем, любив математику і креслення. Навіть самі важкі розрахунки і креслення були для нього просто дрібницями. Максим мріяв стати архітектором. Отже, життя Максима і Оксанки в дитячому будинку було не таке вже і страшне. Вони були один в одного, що забезпечувало їм повну підтримку в усіх їхніх захопленнях.

Одного разу напередодні Нового року до дитячого будинку приїхала комісія, для якої влаштували концерт. У програму було включено танець Оксанки. Одна самотня жінка, яка сиділа серед членів комісії, помітивши неймовірний талант дівчинки і щире серце, вирішила її удочерити. Спочатку дівчинка не хотіла залишати Максима, але згодом, поговоривши з хлопцем, вони вирішили, що це шанс – здійснення її мрії. Адже у цієї жінки були гроші для того, щоб віддати дівчинку на балет і показати її навички професіоналам. Новий рік Оксана вже святкувала вдома разом із своєю мамою. Дівчинка дуже сумувала за Максимом і згадувала, як кожен раз на Новий рік вони ходили до ялинки. Такі ж відчуття самотності були і в Максима. Вони постійно відсилали один одному листи, і при можливості Оксана приїжджала до Максима.

Через 2 роки, коли Оксанці вже було 16, вона з мамою приїхала до дитячого будинку з подарунками. Максиму не потрібно було нічого, тому що найкращий подарунок для нього – Оксана. Маленькі діти залишилися лише в спогадах і тепер вони вже підлітки. Так і їхня дружба переросла у справжнє чисте кохання, про яке можна було тільки мріяти. Під час їхньої прогулянки Оксана сказала, що її запросили на навчання в Америку до Академії танцю, на що Максим відповів, що вона повинна їхати. Він заспокоїв її і сказав, щоб вона не переживала за нього, через 2 роки він поїде з дитячого будинку, влаштується на роботу і досягне успіху. Весь час Оксанчиного навчання, яке передбачало 5 років, буде чекати, любити її і одночасно виконувати свою обіцянку. Оксана не розуміла, про яку обіцянку йшла мова, та вона була така щаслива, дивлячись в Максимові очі, що забувала про все на світі. Максим обійняв Оксану, поцілував її і сказав, що все буде добре. Дівчина щиро вірила кожному його слову. Притулившись один до одного, вони стояли до того моменту, коли Оксані вже треба було їхати. В цей час для них ніби все зупинилось і окрім них нікого більше не існувало. Вони домовилися зустрічатися біля ялинки рівно о півночі щороку. Минув час. Максим, як і хотів став архітектором. Вже через 2 роки він здобув великої популярності і відкрив своє архітектурне агентство в Києві та почав виконувати свою обіцянку – збудувати для Оксани величезну статую балерини.

Протягом цих років він приходив до ялинки в зазначений час, але, на жаль, Оксани там не було. Він так її любив, що не ображався, а просто чекав, незважаючи на те, що останнім часом вони навіть не спілкувалися через постійну зайнятість.

Оксанчине життя виявилося не зовсім таким, яким вона його уявляла. Умови навчання в Академії були настільки суворі і виснажливі, що зовсім не залишалося вільного часу. Вона приходила до своєї кімнати така виснажена, що одразу лягала спати. Їй було важко не тільки фізично, а й морально й розумово. Адже окрім виснажливих занять хореографії, в неї були ще інші предмети, які були не менш важливими. Якщо ж в неї з’являвся вільний час, то вона проводила його за книжками.

З Академії випускалися успішні, цілеспрямовані дівчата, які потім ставали відомими балеринами. Багато з них йшло, не витримуючи таких навантажень, а Оксана терпіла і виконувала все, що треба. Вона страшенно сумувала за Максимом, і їй було дуже прикро, коли вона не приїжджала на Новий рік до ялинки. В такі моменти вона згадувала слова Максима про те, що все буде добре і вони будуть разом. Також не виходив з її голови той палкий поцілунок, який змушував її посміхатися, навіть у найважчі хвилини. І ось вже минуло 6 років, Максиму і Оксані вже 21. На вулиці холодний грудень. Максим вже не знав, що і думати, адже він так давно не розмовляв з Оксаною. Він боявся, що більше не потрібен їй. Такі ж відчуття були і в дівчини.

Настав час Нового року. Оксанчине навчання повинно було тривати 5 років, а вже минає 6. Максим продовжує вірити в те, що вона прийде. Він підійшов до місця їхньої зустрічі о пів на 12 і чекав, поки прийде Оксана. Він так хотів її побачити, що забував про страшенний мороз, який був на вулиці. Вже почали бити куранти. Максим поглядом шукав Оксану і сподівався, що вона прийде. Коли годинник пробив 12, Максим вже почав втрачати надію. І тут крізь кружляння сніжинок і яскраве миготіння гірлянд він побачив її. В той момент їхні серця наповнилися щастям і відчуттям спокою. За ці 6 років вони дуже змінилися. І це не дивно, адже в день їхньої останньої зустрічі вони були просто підлітками, а тепер вже сформовані, успішні особистості. Як тільки Максим і Оксана опинилися один біля одного, їх накрила хвиля спогадів і вони зрозуміли, що більше ніколи не розлучаться. Максим сказав Оксанці, що він виконав свою обіцянку. Хлопець зав’язав Оксані очі стрічкою і сказав, щоб вона нічого не боялася і слухала його. Дівчина так і робила, адже поряд із ним, вона почувала себе в безпеці. Вони прийшли на чудову алею. Максим зняв стрічку і Оксана побачила дивовижну статую балерини. Вона згадала, про яку обіцянку йшлося. Вони подивилися один на одного і посміхнулися, їхньому щастю не було меж. Максим і Оксана гуляли містом всю ніч, почуваючи себе одними на всьому білому світі. Тепер в них вже було все чого вони бажали: чудова робота, здійснені мрії і кохана людина, яка завжди поряд. Новорічні прогулянки до ялинки стали традицією. Отже, справжньому коханню нічого не може стати на заваді. Головне вірити, не втрачати надії і пам’ятати, що на Новий рік трапляються дива, які можуть назавжди змінити наше життя.

До нашої редакції окрім історій і малюнків надійшли роботи у номінацію «Сувенір».

Дві роботи на конкурс «Новорічні мрії» належать Марії Захарченко. Дівчині 10 років. Вона відвідує гуртки «Іграшка-сувенір», «Каприз» ЦДЮТ ім.О.Шакала. Марія захоплюється танцями, в’язанням гачком, модульним орігамі, шиє м’які іграшки, бере активну участь у міських виставках-конкурсах, має особисті нагороди. На конкурс вона представила такі роботи:

«Дзвіночок», виконаний в етнічному стилі з ароматом кави та ванілі.

Іграшка-подушка «Півник» (символ 2017 року).

Це не всі кращі роботи від юних олександрійців. Решту робіт ви знайдете у наступних номерах газети «Городской курьер». Також на сторінках газети ми повідомимо про переможців конкурсу «Новорічні мрії».