Український Шекспiр

Яким був фундатор театру світової слави на сцені та в житті, у статті газети «День» розповідав Ігор Кропивницький, його внук, багаторічний автор, який немало сил докладав для вшанування пам’яті Марка Лукича. 15 липня будуть роковини, як Ігор Олексійович пішов у Вічність… Дуже шкода, що він не діждався світлої миті — віднині місто Кіровоград названо ім’ям його легендарного діда… Ми вирішили сьогодні нагадати читачам найцікавіше про цю легендарну особистість і талановиту сім’ю Кропивницьких.

— На жаль, із дідом мені не довелося зустрітися, бо я народився вже після його смерті. Та скільки себе пам’ятаю, у нашій родині Марко Лукич завжди сприймався як живий, — розказував «Дню» І. КРОПИВНИЦЬКИЙ. — Ми вважали, що він просто кудись поїхав у справах або на гастролі та трохи забарився, і ось-ось має повернутись, а тоді наша оселя сповниться пісень та веселого сміху, цікавих розповідей та спогадів. Моя мати — Ольга Марківна Кропивницька — з теплом і любов’ю не раз згадувала, яким цікавим оповідачем, жартівником і вигадником був Марко Лукич. У колі рідних і друзів не вщухали його приповідки про комічні ситуації, в які він потрапляв із побратимами по славнозвісному театру корифеїв, що став відомим усьому світу як перший національний класичний театр.

Шкода, що багато наших сімейних реліквій загубилося під час революційних лихоліть та під час війни. Але втішає те, що навіки лишилися в пам’яті українців твори Кропивницького — драматурга, актора, поета, композитора — та його смілива подвижницька діяльність в боротьбі за духовне визволення своєї уярмленої нації. Пісні його стали справді народними, згадаймо хоч би «Соловейка» та багато інших. І досі живуть численні легенди та спогади сучасників, збереглися афоризми Марка Лукича, що стали крилатими…

ТЕАТР

З ім’ям Кропивницького пов’язана ціла епоха! Він був  актор, драматург, режисер, письменник, композитор, співак, публіцист, громадський діяч, засновник українського театру. Марко Лукич виплекав справжніх зірок світової сцени, а театр Кропивницького зумів стати у ряд кращих національних у Європі та здобув гучну славу. Його колектив із успіхом гастролював не лише по всій царській Росії, а також у Варшаві, Мінську, Вільно, Тифлісі, Галичині, Австро-Угорщині.

ПРОСВІТНИК

У час, коли більшість населення України була неписьменною і не могла читати твори Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Івана Франка та інших українських письменників, Театр Кропивницького багато років був одним із головних джерел культурного відродження уярмленої нації, займаючись просвітницькою місією, — ніс правду в народ. Театр Марка Кропивницького давав величезний поштовх для подальшого розвитку української культури і став однією з важливих духовних підвалин, на яких через багато десятиліть було побудовано незалежну Українську державу.

Все своє життя засобами мистецтва боровся за духовне визволення України: як драматург і актор палким мистецьким словом пробуджував національну свідомість народу, закликав його зберігати й відстоювати свої культурні надбання.

Устами героїв своїх п’єс Кропивницький проголошував протест проти соціальної несправедливості. Цензори забороняли твори драматурга, погрожували арештом, і тільки надзвичайна популярність і народна любов рятували митця-патріота від неминучого арешту…

ДРАМАТУРГ

У своїх творах він виступає тонким знавцем душі, висвітлюючи болючі проблеми доби, зображуючи гострі соціальні протиріччя суспільства, що надавало його творчості ідейно-виховної сили. Загалом Марко Лукич написав понад 40 п’єс. Преса порівнювала їх із шедеврами світової літератури, бо в кожній із таких, як «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Глитай, або ж павук», «По ревізії», «Олеся», «Замулені джерела», «Скрутна доба», — митець виводить на життєвий кін свого улюбленого героя — селянина.

РЕЖИСЕР

Саме Кропивницький вперше надав українському театру соціального значення і звучання.  На той час то було відкриттям! Марко Лукич казав, що актор і режисер повинні добре знати життя народу й черпати з нього образи, аби правдиво розкривати психологію сценічного образу. А слово, рух, інтонація, міміка, грим, костюм, сценографія і музичне оформлення — тобто всі компоненти спектаклю — повинні бути підкорені розкриттю змісту твору. Таким було творче кредо великого режисера-педагога. На цьому він виховав кілька поколінь українських акторів.

«Не можна забувати, — згадувала актриса Софія Тобілевич, дружина Карпенка-Карого, — що той потрійний труд, який виконував Марко Кропивницький, бувши одночасно драматургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Всі актори, яким він допомагав оволодіти технікою гри на сцені, всі його учні, не виключаючи Садовського та Саксаганського, були закохані в Марка Кропивницького, як в артиста, режисера і великої душі людину».

БІЛЬШЕ 500 РОЛЕЙ!

За своє довге театральне життя Марко Лукич грав у творах українського, російського й західноєвропейського репертуару більше 500 ролей. Це були шедеври сценічного втілення, в яких великий актор сягав глибини розкриття і розуміння образу, створював сповнені правди характери, зачаровуючи своєю грою глядачів. «Відчувалося, що на кону виступає не тільки неабияка художня сила, а людина, яка воістину кохається у своєму рідному національному мистецтві. На сцені виступає один із головних, кращих діячів в українському театрі, окраса, гордість його», — так високо відгукувався про Кропивницького один з відомих критиків того часу. Ще за життя його називали «українським Мольєром» і «українським Шекспіром», а його прогресивні ідеї актуальні й у наш час.

БЛАГОДІЙНИК

Марко Кропивницький часто поступався своїм гонораром для тих численних аматорських труп, де виступав, залюбки приймав у себе різних діячів культури і дозволяв їм жити на своєму хуторі «Затишок» роками, на повному пансіоні. Довгий час у нього жили родичі Тараса Шевченка, його побратим, композитор Микола Лисенко. Часто гостювали й інші діячі культури та мистецтва, художники, актори, науковці. Хутір «Затишок» був тоді справжнім осередком культурного життя Слобожанщини. Марко Кропивницький при нагоді допомагав бідним акторам і селянам.

ГРОМАДЯНИН

Він являв собою приклад громадського подвигу людини. Відомий факт, коли російський цар Олександр II, в захопленні від акторської майстерності, під час гастролей театру у Петербурзі запропонував М.Кропивницькому грати в імператорському театрі, що давало змогу актору безтурботно й заможно жити, — він рішуче відмовився. «Непотрібно мені ні срібла, ні золота, ні слави, ні пошанівок… Зрадити своєму народові, піти у найми тут «властям предержащим», які мову нашу не визнають і хочуть знищити? Ніколи! Краще буду працювати для милої моєї України на повну, Богом дану мені силу, а там вже нехай цінують, що я залишив», — так сміливо висловлювався «батько українського театру» — Кропивницький, бо рідна Україна була для нього понад усе!

ПЕРШОВІДКРИВАЧ

З ім’ям Кропивницького пов’язане перше прилюдне виконання присвяченої йому композитором Данилом Крижанівським пісні на слова Т. Г. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». За цей вчинок Марко Лукич ледве уникнув арешту. Бо у тi часи «читати твори, друкувати тексти до музичних нот українською мовою» було заборонено царським указом. «Інцидент», за доносом охранки, стався в Одесі у 1892 році, на вечорі, присвяченому пам’яті Кобзаря. Коли Марко Лукич заспівав, слухачі підвелись і стоячи співали разом iз ним урочисту мелодію. Налякані жандарми увірвались у залу і почали виштовхувати публіку, а їм у відповідь ще голосніше з усіх боків лунало шевченківське слово. Сягнувши у простір могутнім співом Марка Кропивницького, ця пісня всоталась у кров і плоть кожного українця, стала духовним гімном нашої нації…

З сайту «Рідний край»