Позачергові вибори в Олександрії: прощавайте, намети! або чому кандидати пішли у фейсбук?

Заголовок, перефразований із відомого твору Хемінгуея, просто образ і нічого більше. Бо дійсно звична ще з 2000-их «палаточна війна» політичних конкурентів, цього разу була якоюсь блідою і схоже доживає свої останні дні. Намети із символікою чи портретом кандидата не викликають вже ні відразу, ні захват. Все якось буденно і не цікаво. Так, ще дієво. Ще це – потрібно, і, мабуть, працює. Але замість стандартних наметів із символікою і загорілих на сонці агітаторів, приходить ера інформаційних політвоєн. За нових часів, роль роздавача агітаційної літератури перестає бути настільки важливою, як раніше.

А ще взагалі не було безкоштовних для виборців концертів. Чи грошей мало, чи кандидати побоюються даремно витрачатись в очікуванні імовірної позачергової місцевої виборчої компанії. Як би там не було, але «зірки» цього разу прямували іншими шляхами.

Що ж тепер? Куди рухаємось?

Є альтернатива. Один із кандидатів поставив борд і все. Черги фотографуватись біля борду не було, але виглядало це свіжіше, ніж біло-жовто-синьо-гарячі і просто портретні намети. У цих старих політичних формах агітації не було того запалу і свіжих ідей, як було раніше? Тут як і раніше роздавали листівки, газети, закликали поглянути у вічі, повірити справам, сподіватись на мрію або повірити у звичний дизайн інформації під брендом екс-партійного видання часів СРСР.

Але все ж це було занадто просто. І не втягувало у дискусію. І не мало результату. Суб’єктивна думка, бо інші респонденти, з якими автор спілкувався напередодні випуску, намагались розтлумачити сенс цих видань. Говорили про те, що вірять у сказане і надруковане. Але чи вірить більшість виборців? Принаймні таких видань у місті не було занадто багато. А це говорить лише про одне – політики якщо і витрачали на ці агітки гроші, то дуже економно і раціонально.

Фейсбучний сегмент став настільки популярним навіть в олександрійському політичному дискурсі, що він просто заполонив серця виборців. Ось де були емоції! Ось де можна було розгулятись! Мабуть, це проблема того, що суспільство змінилось і тепер навіть така химерна дискусія сприймається комфортно. Більшість тих, хто вів реальну політичну кампанію в місті, як кандидат-мажоритарник, намагався йти в ногу із часом і можливо трохи незугарно, не надто правильно, проте представляв себе саме у фейсбук та інших соціалках.

Крім того, все що фейсбук, – це власне ніяк не регламентується. Не забуваємо – туди рука законодавця не дісталась і тому там можна витрачатись, там можна поширювати свої думки за межами виборчих фондів. Та й дешевше цього варіанту, мабуть, і не знайдеш. Записав відео – і все. Люди ще не дуже балувані в олександрійському фейсбук-політикумі. Тому навіть фотки і коротеньке відео згодиться. 

Але маємо сказати про те, що дехто із кандидатів дуже ґрунтовно підійшов до справи. Ролики явно готувались завчасно, а монтаж та якість зйомки говорить, що на ці речі витрачено немалі суми, розум і натхнення. Імовірно, що не однієї людини і не одного спеціаліста з реклами. Але який буде з цього фейсбучного політшуму результат? Побачимо у підбитті підсумків. 

Комісії без черг

От де варто було б розгулятись політикам – у комісіях. Але… якраз тут черги за заповненням вакансій у члени комісії не було. Чому, спитаєте? Бо кампанія дочасна, а навколо – літо. І не дивина, що частина людей все ж чи то на морі, чи то на городі, чи то у справах далеко за межами і міста, і області, а іноді – країни. Справи, справи, справи. Тому не виключено, що найбільша проблема буде саме із комісіями, яким доведеться цього разу ще складніше – бюлетенів буде два. Рахувати і розкладати по кандидатах і партіях буде складніше. Тому очікувати супершвидкості і суперефективності не варто. Кого змогли партії та кандидати, а ще більше – окружна комісія – знайти та запросити у комісії – ті і будуть 21 липня змагатись із сном, змореністю і бажанням скласти та здати швидше правильний протокол.

Саме так можна окреслити результат публічності більшості кандидатів. Ось цікавий був би ефір телевізійників UA: Кропивницький підготували прямий ефірний майданчик для дискусії. І журналіст Дмитро Кобець терпеляче очікував кандидатів. Аж – ні. Більшість з них за різними мотивами і потребами проігнорували ефірні хвилини, за які заплатила держава. Не будемо тицяти пальцями і схилятись до контрагітації, але реально найретинговіші і найбільш часто згадувані кандидати – не прийшли і не розповіли на телекамеру про те, що вони думають і з чим ідуть, як мажоритарники, на вибори.

А з одним із кандидатів взагалі трапився курйоз. Він погодився із тим, що буде в ефірі. Більше того, цей представник пропрезидентської політичної сили схоже на те, що завчасно приїхав у Кропивницький на прямий ефір. Але у студії не з’явився. Перестав відповідати на дзвінки. А потім журналіст телебачення побачила одного із імовірних депутатів за філіжанкою кави за декілька сотень метрів від… студії і сфотографувала його. Автор поцікавився у колег, чому ж не прийшли й інші. І виявилось, що один із кандидатів, тобто представник кандидата, завчасно, зранку потелефонував і повідомив, що не зможе бути на ефірі через швидкоплинність кампанії та виборчий темп зустрічей. А ще один кандидат – теж у фаворитах кампанії на олександрійській мажоритарці – просто перестав брати трубку, тобто почав «морозитись», хоча спочатку домовлявся і цікавився.

Про що усі ці історії говорять? Схоже олександрійські кандидати вирішили, що чим менше вони говорять – тим краще для них. Чим менше їх бачать – тим сильніший і ближчий для виборців їхній образ. Тобто телебачення в цьому випадку – злий геній для них. Бо схоже вони не готові йти на ризик прямого ефіру із незручними запитаннями, жорсткою, стресовою ситуацією. Але хто сказав, що якщо хтось із них стане нардепом, прямих ефірів їм уникнути?

А можливо і інше. Попереду не виключено позачергова місцева виборча кампанія. І риторика парламентських виборів для успіху кандидатів у депутати і на посаду мера, тут не підходить. Тому краще сховатись від прямих запитань і вимушених відповідей.

Незвично мало чорного піару цього разу взагалі навіть трохи дивує. Можливо справа у тому, що війна проти це війна фактично за. Бо контрагітація, якщо вона виконана «топорними» методами, зазвичай дає зворотний ефект. На того, на кого нападають, можуть звернути увагу навіть ті, хто і гадки не мав, що то була за людина.

Але маємо сказати відверто – чорного піару, аж такого, щоб смажений, щоб якісь вигадані і взагалі не обґрунтовані звинувачення – не було. Поклеєні тишком-нишком папірці на стовпах – якось не дуже яскравий хід. Крім того стилістика «твору» і авторство стає зрозумілим за декілька хвилин. Тому власне чогось «трешевого», «засмаженого», непомітно.

 І це – добре. Проте не цікавим є те, що немає відвертої, можливо, гострої дискусії. Публічність розчинилась у порадах політтехнологів. Усе вкрито шаром толерантності і нудних, переписаних один у одного популістичних лозунгів про тарифи, про землю, про щастя, про мир, про гроші, про вугілля, про… Про що тільки не писали, але реально – переписували. Ярмарки ідей та пропозицій не вийшло.

Складно сказати, чому стало класикою писати такі передвиборчі програми, що більшість з них просто набір фраз і недолугих (ой, вибачте, але просто емоції через край) передвиборчих текстів у вигляді програм.

Кандидати, чи їх довірені особи,чи їхні райтери писали, що завгодно, але дуже мало про те, що реально хвилює і може хвилювати виборця депутата-мажоритарника. Хоча це теж суб’єктивно. От чому я впевнений, що мажоритарник-кандидат має перейматись не ремонтом дороги по вулиці такій-то у місті Олександрії чи Петровому, а створенням умов для того, щоб в окрузі такі ремонти робились за програмою і вчасно та за державної підтримки? Чому я думаю, що депутат парламенту – це у першу чергу політик із помічниками, що можуть скласти текст закону, подати його у комітети і реалізувати ідею у вигляді закону? Чому я мислю за стандартною схемою розвинутої демократії? Та ні! У нас все трохи інакше! У нас чекають подарунків від депутата. І це реально так. І такі дарунки не викликають спротиву ні у персональних варіантах, ні у колективних. А от планомірної, системної роботи ніхто і не очікує. Чомусь є думка, що той, хто йде у парламент ну просто зобов’язаний забути про виборців наступного дня, як він отримає перепустку із гербом і магічними словами «народний депутат…»

Може саме тому і кандидати, і виборці не читали і не читають у більшості передвиборчі обіцянки кандидатів. Складається враження, що навіть роздруковувати ці агітки із програмами не варто. Бо яка різниця – на півсторінки чи на 100 сторінок написано програму? Аналіз, навіть побіжний, текстів програм говорить – тільки у двох-трьох кандидатів програма складається із реальних, зважених і саме виконуваних пропозицій. Все інше – політичне словоблуддя і непотріб. У текстах немає суті проблем округу. У них написані іноді просто дивні речі. А цю дивину помітили за простого аналізу і наші колеги із обласних видань. Тому чи варто читати програми? Вважаю, що так. Саме у цих документах багато щирості. Бо вони або просто написані, як курка лапою – і тоді і кандидата, і його «шедевр» варто на смітник. Або навпаки – це переконлива річ, яка може довести серйозність намірів. Знову ж – це моя суб’єктивна оцінка.

Одне варто сказати наостанок. Таких виборів ще не було. Ми обрали раду позачергово і поза чергою обираємо нову. Як бачимо, навіть конституційні строки перебування в парламенті, завеликі. Історія показує – Україна змінюється. Іноді прогресує, а іноді – регресує швидше, ніж стабільно-передбачувані європейські країни. Бо у нас іншого варіанту, ніж спробувати себе порятувати, немає. І знову ж – це моя думка. Але саме у мудрість народу я все одно вірю. Людей запросто обдурити раз, але потім до брехні не повернешся. Бо за другий обман… Ну ви самі знаєте, що сталося із одним екс-президентом, який екстремально швидко змінив прописку. Чи варто парламенту повторювати сумну долю очільника, який виявився слабкішим, ніж громадські активісти та політики, що кермо країни тоді втримали і намагались не потопити корабель, у якому прямуємо всі разом.

Куди ж тепер беремо курс? На рифи? Чи у затишну гавань? Чи  у саме осереддя урагану? Відповіді знати не можу. Але свою версію притримаю до перших годин 22 липня, коли це буде не передвиборна агітація, а обговорення результатів виборів.

Віктор Голобородько.