День Конституції вважає святом лише 5% українців. Як це змінити?

За добу після випуску газети – День Конституції України. Як повідомляється в офіційних соціологічних опитуваннях, цей день є справжнім святом, яке планують і будуть відзначати, лише для 5% громадян. Чому ж таке відношення українців до цього дня, який означає затвердження проголошеної незалежності нашої держави, створення норм і правил, за якими має жити наша країна? Чому 95% українців, до речі, незалежно від того звідки вони, чи то центр, захід, чи схід, не надто поважають цей день?

«До часу, коли деякі політики будуть гратися Конституцією, коли нею будуть користуватися і вона буде потрібна лише для задоволення чиїхось власних політичних амбіцій, нічого не зміниться. Аж до того часу, коли люди відчують, що вони можуть жити у багатій і вільній країні, в якій саме Конституція захищає просту людину від свавілля чиновників, правоохоронців, суддів чи місцевої влади», – вважає депутат чотирьох скликань місцевих рад Віталій Журавльов.

Ми розмовляємо із депутатом і підприємцем В.Журавльовим під час позачергового виборчого процесу, який буквально за декілька днів перейде у «гарячу» фазу.

– Вже зрозуміло, що зараз «полізуть» у парламент всі, хто раніше вже там був, або «нові обличчя». Я думаю, що нових людей треба делегувати у Верховну Раду. Для суспільства це корисно, коли декого відривають із коренем від насиджених крісел і повертають у реальне життя. Однак, при цьому обрання народних депутатів не повинно проходити лише за принципом «нове обличчя». Ми вже проходили це, згадайте минулі вибори п’ятирічної давнини, тоді теж лунали гасла про «нові обличчя». Що з цього вийшло? Рівень довіри до Верховної Ради України, який дорівнює майже нулю. І те, що я зараз бачу, зокрема, по нашій області, по нашому округу, мене неабияк бентежить.

Серед майбутніх та вже зареєстрованих кандидатів багато таких, хто відірваний від справжнього життя, тих, хто боїться соціології, а не гніву простих людей. Тих, кого насправді не цікавлять проблеми гнилих труб у комунальному секторі Олександрії або знищені дороги і відсутність нормальної питної води в Устинівському районі, а цікавлять лише переваги та особисті можливості, які відкриває і надає посада народного депутата України. От такі люди вже рвуться і, на жаль, можуть стати народними депутатами. Звідки тоді буде повага у людей до Конституції, до Верховної Ради, якщо туди прийдуть люди, які не тільки законодавчо не вдосконалюватимуть діючу Конституцію, а й взагалі не читали її, в очі не бачили. На мою думку, велика вірогідність того, що законодавчо представляти нашу державу знову будуть несвідомі, нефахові люди, з яких набагато простіше зліпити «новий парламент», підконтрольний тим чи іншим олігархічним кланам.

Саме тому важливо, щоб виборці зробили свідомий, а не емоційний вибір і посеред усіх кандидатів в нардепи обрали гідного кандидата, який розуміє, як влаштована і працює система державного управління та місцевого самоврядування, тобто місцевої ради. Щоб людина не з Києва дізнавалась про проблеми на окрузі, а щодня працювала б над їх розв’язанням. У тому числі й шляхом вдосконалення діючої Конституції, інших законів, змін і вдосконалення системи державного управління і місцевої влади. А те, що закони, і в першу чергу Основний закон нашої держави – Конституцію, потрібно вдосконалювати, напевно, ні в кого не викликає сумнівів. Недаремно про це говорить новообраний Президент України Володимир Зеленський, і я особисто підтримую такі ініціативи Президента.

– Ви маєте досвід роботи в обласній та районній радах. Що треба змінювати, щоб День Конституції перетворився на реальне свято, а люди почали поважати український парламент?

– Робота депутата в обласній чи в районній раді по суті дуже схожа на роботу народного депутата. Але різниця звісно є, і вона – суттєва, бо це – різні рівні відповідальності. Робота депутата обласної чи районної ради – це теж засідання комісій, робота в окрузі, подання та обговорення проектів рішень, спілкування із спеціалістами. Це доволі непроста робота із документами, адже неможливо бути одночасно фахівцем з усіх питань, проекти яких виносяться на розгляд, тому потрібно ретельно аналізувати документи, звертатись до фахівців, аби тебе не ввели в оману лобісти того чи іншого проекту рішення. Треба доводити свою точку зору, доповідати про проекти рішень, готувати свої пропозиції. Представник людей по округу, чи як кажуть депутат-мажоритарник, повинен постійно перейматись законодавчим вдосконаленням життя всієї країни та громадян.

У відповідального депутата будь-якого рівня, на мою думку, найкращий момент у житті – це тоді, коли ти отримуєш результат для людей: ремонт дороги, збережену школу, відновлену лікарню. 

Щодо питання про те, що потрібно змінювати, то це декілька речей. По-перше, Конституцію і закони люди почнуть поважати тоді, коли їх почнуть поважати народні обранці. Коли вони будуть приходити в стіни парламенту з розумінням того, що прийшли на роботу, як звичайний працюючий громадянин. З усіма можливими, як для звичайного громадянина, негативними наслідками за запізнення, прогули, нехтування правилами, негідну поведінку та неякісну працю. Тому я особисто підтримую невідкладну ініціативу Президента України Володимира Зеленського щодо кримінальної відповідальності за, так зване, «кнопкодавство» та санкції відносно тих, хто прогулює засідання. Якщо ти голосуєш карткою іншого депутата, який прогулює засідання, – обидва: і кнопкодав, і прогульник, повинні відповідати за кримінальним законодавством, бо це є знищення основ правової держави, нехтування волевиявленням виборців, які дали шанс кандидату представляти їх у Верховній Раді. Якщо ж ти прогулюєш – просто йди геть із Верховної Ради взагалі. Уявіть, звичайна людина навіть один день прогуляє на роботі, що з нею буде? Правильно – звільнять! Чому ж і з депутатами не так само? Виявляється, народний депутат – це якийсь особливий громадянин, якому дозволено порушувати законодавство? Я за персональну відповідальність кожного, хто має мандат нардепа. Тоді люди потроху почнуть поважати парламент і реально асоціювати його з вищим органом державної влади. А наразі, це схоже на такі собі посиденьки «хочу – не хочу»: хочу – прийду, не хочу – поїду відпочивати.

– Історії успіху на рівні району чи області можливі? І як може депутат в окрузі вирішувати проблеми жителів?

– Можна і треба завжди працювати з повною віддачею. І такі історії успішного виконання доручень виборців – є. Можу загадати щось з останнього, наприклад, ремонт дороги в Ясинуватці і збереження школи. Це вдалось завдяки щоденному нагадуванню про проблему, захисту фінансування на ремонт і забезпечення.

– Якими ви згадуєте роки, коли приймалась Конституція і тільки створювалась нова держава – Україна?

– Це були непрості роки. Я працював звичайним робітником за кордоном. Бо тут, в Олександрії, на Кіровоградщині, мої знання та навички виявились непотрібними. 90-ті роки минулого сторіччя були складними, як для мене, так і для багатьох олександрійців. Тому більше запам’яталась робота: щоденна і тяжка. Це вже потім мені вдалося створити профспілку працівників за кордоном і захищати права працюючих. Але навіть тоді, коли щодня не знав скільки вдасться заробити на хліб, я вірив, що Україна має стати незалежною, вільною і багатою країною. І я ніколи не вважав інші країни рідними. Нашим сусідам вдалось стати багатими і вільними. Вони тепер живуть краще за нас. І мене просто завидки беруть: чому ми не можемо так само? Я впевнений, що незабаром українці будуть поважати і парламент, і символи нашої країни, один з яких – якраз Конституція. Тому що оберуть інших людей у Верховну Раду. І цей парламент має змінити життя і олександрійців, і України. Я в це вірю.