Вибори у Приютівській та Новопразькій ОТГ: голосування на віру, феномен голів та перемога поміркованих сил

Офіційні результати виборів 29 квітня у ОТГ можуть з’явитись тоді, коли газета буде подана у друк. Тоді ж готується прес-конференція переможців. Ми ж, готуємо випуск якраз у День праці і не маємо можливості отримати останні коментарі учасників політичного процесу, що завершився. Тому користуємось поки що перевіреною, проте оперативною інформацією, яку збирали наші журналісти під час підведення підсумків на територіальних комісіях. Зведені списки нових депутатів та результати виборів на посаду голів – у таблицях. Ми ж спробуємо дати короткий огляд цієї першої в історії краю виборчої кампанії в об’єднаних територіальних громадах.

Вибори відбулися

Те що вибори відбулися стало зрозуміло ближче до вечора, коли дільниці стали закриватись і пакету актів про порушення чи звернень до суду, не було. Не було і серйозних інцидентів на виборчих дільницях. Показовим стало і те, що основні проблеми під час підрахунку голосів були пов’язані із технічними помилками – неуважність, недосвіченість, іноді бажання швидше здати документи і піти відпочивати. Звісно на дільничні комісії впав весь основний тягар кампанії – видати бюлетені, порахувати, все розписати у протоколах і головне – правильно сформувати виборчу документацію. Але хіба не може помилитись людина у, скажімо, такому нюансі, як пакування? Окремий пакет із одним бюлетенем за когось із кандидатів треба так запакувати, щоб було помітно, що там запаковано. А якщо це не у вигляді конверта зроблено, а у вигляді згорнутого листка? Ось вам і нюанс. А це свою чергу частково призупиняло процес прийняття документів, звірки кількості бюлетенів. Зрештою так буває на всіх виборах. Готовність до стресових ситуацій членів дільничних  та територіальних комісій – це чи не найголовніша проблема, з якою стикаються майже завжди. Але важливим є те, що не було критичних помилок, які б поставили під сумнів результати хоча б по одній дільниці. Такої кризи довіри не виникало.

Голосування на віру

Багато говорилось про політичні змагання сторін. Про те, хто за яку партію чи за кандидата. Але по суті це були мажоритарні вибори. Якщо простіше – вибори у конкретному окрузі, де має перемогти той, хто набере більше голосів. Саме так обирали ще донедавна практично всіх депутатів міських рад. Так обирали нині і депутатів ОТГ. А мажоритарні вибори за визначенням – це голосування за знайомі обличчя. Це голосування за тих, хто відомий на окрузі, за того, хто є особистістю і може довести свою потрібність громаді. Іноді бувають виключення і нова людина може сподобатись своїми ідеями. Але все ж – це не правило. Мажоритарка змушує активніше працювати із територією та вивчати потреби жителів. Це може бути як кроком уперед, так і назад. Адже коли мажоритарний депутат прислухається лише до обмеженого кола своїх виборців він, іноді, може притлумлювати увагу до загальних проблем, піклуватись більше про окремі території, ніж про спільне благо всіх громад. Але з іншої сторони такі ж аргументи є за мажоритарну систему, бо вона ближча до людей і регулювати взаємини між політиками і виборцями простіше. Мають працювати приймальні депутатів, мають активніше проводитись зміни у селі чи селищі. Відстань скорочується, ефективність має зростати.

Тож голосування було на віру, на віру у те, що ті, кого знаєш, будуть піклуватись про день завтрашній. Яскраве тому свідчення – голоси за Богдана Курупа. Він хоча і обіймає посаду очільника Олександрійської районної державної адміністрації, проте давно і послідовно турбується про добробут Нової Праги. Він, зрештою, має тут багато знайомих, бо виріс у сусідньому населеному пункті. Він – як рідний для багатьох новопразців. І саме молодому керівнику РДА віддали більше 50% голосів. Щодо Приютівки – ситуація схожа. Варто сказати, що Андрій Коломійцев асоціюється із бюджетоутворюючим підприємством регіону – «Украгарокомом». Саме там він починав кар’єру успішного керівника, а потім продовжував працювати у районній адміністрації, як успішний менеджер держслужби районного рівня. Нині ж – як один із перших помічників губернатора. 63% (за попередніми підрахунками) підтримки – це просто величезний показник для суспільства, яке в очікуванні змін і має певне розчарування щодо успіху реформ. Чому саме такі показники? Справа у тому що, як на мене, тактика відкритих і численних зустрічей із людьми – це простий і ефективний шлях до перемоги. А саме численні зустрічі і були проведені кандидатами, що набрали найбільшу кількість голосів. Лунали конкретні зобов’язання. При цьому порожні обіцянки не розсипалися як з рогу достатку. Тому, імовірно, це і вплинуло на результат голосування – рішення ухвалювалось без емоцій, під впливом очікувань від людей, які відомі і яких давно знають.

Феномен голів

Дуже несподіваними як для стороннього глядача, є результати виборів щодо нинішніх та тих, що отримують статус «екс», голів сільрад та селищ. Новопразький та Приютівський голова вчинили політичний та громадянський вчинок, йдучи назустріч побажанням виборців, підписуючи документи щодо створення ОТГ. Адже вони як ніхто розуміли – тепер їх доля залежить виключно від виборців. Бо разом зі створенням ОТГ, вони втрачають автоматично посади. Результат може здаватись дивним, а з іншого – навпаки прогнозованим. Наприклад, жодного голосу за нинішнього, вже тепер екс-очільника Новопразької селищної громади Ольгу Горбенко говорить про відсутність довіри сельчан. Нуль голосів – це зрештою показово. Адже явка виборців була солідною – більше 53%.

Приютівський селищний голова Вікторія Лисенко отримала навпаки, високий рівень довіри односельчан. На виборах вона балотувалась як кандидат у депутати Приютівської селищної ради нового скликання. На своєму окрузі Вікторія Лисенко здобула впевнену перемогу, здолавши інших трьох конкурентів, набравши загалом більше 22% голосів виборців. Найближчі конкуренти змогли отримати підтримку не більше 5%. Інна Дуднік, секретар Приютівської селищної ради здобула підтримку 17% виборців і обрана депутатом ради нового скликання від округу № 1.

Перемога поміркованих

Більшість виборців не довіряють крайній риториці і не дали голоси тим, хто спирався на гасла щось на зразок: «відберемо і поділимо». Наприклад, просякнута пост-більшовицькими гаслами передвиборча кампанія Андрія Турського із притиском на «сильну руку», завершилась повним розгромом. Навіть скандал із побиттям активістів влітку, на сходці у Войнівці та активна участь у цьому скандалі, не допомогла «розкрутитись». Не допомогла і активна діяльність у районній раді. 13 голосів – ось і все, що має депутат районної ради та активіст «Опоблоку». А це дуже мало, навіть для того, щоб стати депутатом нової селищної ради. На рівні похибки були і спроби представників «Національного корпусу» отримати мандати депутатів.

До аутсайдерів місцевих перегонів слід віднести і нинішніх та екс-чиновників міськради. Наприклад, олександрійська екс-очільниця управління освіти Віта Горенко, яка нині є заступником начальника управління освіти, молоді та спорту Олександрійської міської ради, отримала 3 голоси, тобто має довіру менше 1% виборців.

Володимир Безлюдько, який нині є заступником директора Олександрійського місцевого центра з надання безоплатної вторинної правової допомоги, а до цього багато років очолював юридичне управління Олександрійської міської ради здобув підтримку 14 виборців. Звісно це теж результат, але який? Про що він говорить? Про те, що виборча компанія діаметрально відрізняється від міських реалій. Тут інша політична ситуація, яку не можна прикладати до загальноукраїнської політичної карти. Саме тому вцілому можна описати політичні підсумки голосування такою формулою: поразка крайніх сил і перемога поміркованих.

Без партійних значків

Не дивлячись на те, що кожен із кандидатів отримав певну підтримку, в тому числі завдяки ресурсам політичних партій, більшість з них все ж не були представниками політичних сил і не мають конкретної політичної спрямованості. З огляду на те, які є результати опитування громадської думки в Україні, така ситуація не виглядає дивною. Політологи говорять про величезний відсоток тих, хто не визначився. Навіщо ж тоді дійсно створювати додаткові невизначеності? Майбутні депутати в більшості випадків не вказали конкретну політичну приналежність, мотивуючи це частіше тим, що вони є прихильниками дієвих команд змін. Це брендування набагато більше підходить людям, що мають віддати свій голос за людину, а не партійне гасло. Добре це чи погано? Фактично, це просто віддзеркалення дійсності, в якій політичні бренди не настільки привабливі для виборців як конкретні люди з їх конкретними біографіями де є успіх і поразка, але де є жива історія, а не перелік загальних фраз про світле майбутнє. Політичні партії – це об’єднуючий і мобілізуючий фактор на рівні країни. Але хіба є реальністю поділ людей на партії у тій же Новій Празі та Приютівці? Іноді – так. Але в більшості випадків, люди ухвалюють рішення з огляду на життєві потреби, а не на потреби партійних очільників, що живуть далеко за межами сіл і селищ.

Що далі?

Далі відбудеться цілком логічний процес створення виконкомів та формування більшості. Схоже на те, що буде йти активний процес переговорів, який дозволить сформувати більшість у радах та почати поступовий перехід від пострадянської моделі управління громадами, до нової, побудованої за старими традиціями ще козацького самоуправління та новітніми зразками муніципального управління європейських держав.

А ще трохи далі почнеться щоденне життя-буття, де потрібно буде виправдати довіру виборців. Адже незабаром чергові місцеві вибори, де треба буде прозвітувати про зроблене депутатам і головам. А людям – обрати очільників, які є ефективними керівниками територій.

Текст і фото

Віктор Голобородько