Статтi

на попередню сторiнку

Олександрійська Mafia: Таємнича печатка Онікс-мікс і приховані підприємства мера та його друзів

Олександрійська Mafia: Таємнича печатка Онікс-мікс і приховані підприємства мера та його друзів

Олександрійська мерія є неприхованою системою збагачення. Система приватних взаємозв’язків, збудованих на грошах на перший погляд дивує, але потім стає зрозумілим інше. Це не просто спілка по вирішенню проблем з отриманням прибутку. Це ціла компанія загальноміських масштабів, яка поступово, але впевнено відбирає ресурси міста. Вона створює збагачення для невеличкої верхівки еліти, що прибилась до провладного берега наприкінці 90-их на початку 2000-их років. З тих часів практично нічого не змінилось, окрім деяких прізвищ та встановлення чітких схем отримання під свій контроль матеріальних ресурсів.

Ми розпочинаємо серію публікацій, що дадуть змогу зрозуміти як працює ця система та як вона отримує кошти для власних потреб із бюджету. В ній ви побачите не тільки міського голову та його найближче оточення, але й близьке коло комерсантів, які стали такими після отримання портфелів у міській раді. Складно проводити паралелі, але імовірно все це схоже на справжню італійську мафію-сім’ю на степових просторах Олександрійщини. Бо тут де не подивись - скрізь брати і сестри, доньки і сини, родичі і політично залежні один від одного люди. Вертикаль цілком зрозуміла - гроші народжують бажання отримати бізнес. Бізнес шукає прикриття у політиці. Політика народжує нові гроші.

Комерсанти-діти можновладців, імовірно, заробляли на дітях

Почнемо з історії, яка не є відомою олександрійцям, а донедавна не була відома і нам. Пам’ятаєте відому тему про те, як хотіла прибрати до своїх рук рідня очільників міста центральний комунальний ринок? Ця історія вже достатньо відома, проте виявляється, що це не перша спроба створити приватний інтерес завдяки комунальному майну. Історія з ринком була у 2011 році. А історія, яку ми вам розкажемо, взагалі раніше не оприлюднювалась. Але схоже була, як кажуть, першою такою спільною «темою» посадовців з міськвиконкому.

2 вересня 2003 року було зареєстрована дуже цікава приватна компанія: товариство з обмеженою відповідальністю загальноосвітній навчальний заклад І-ІІІ ступенів «Школа «Лазурина». Мова йде про приватну фірму, але адреса її реєстрації - це приміщення нинішнього Ліцею інформаційних технологій, однієї з найкращих шкіл міста: вулиця Червоноармійська (тепер Григорія Усика), 39.

Найцікавішим є склад засновників цього товариства: Наталія Лазаренко - 25% власності, Лілія Кравчук - 25%, Олександр Давиденко – 16,5%, Георгій Цимбал - 16,5%, Оксана Ларіна – 17%. Про це повідомляють дані аналітичної системи YouControl. Тепер детальніше до складу цієї підприємницької компанії, яка мала на меті працювати у приміщенні школи, що знаходилась прямо на центральній площі міста:

Наталія Лазаренко, яка є донькою міського голови Степана Цапюка.

Олександр Давиденко - чоловік тодішнього секретаря міської ради, а нині першого заступника мера Людмили Давиденко.

Оксана Ларіна, імовірно донька екс-заступника міського голови Наталії Ларіної, яка народилась в місті Олександрії, а потім стала проживати і працювати у місті Фастів, де живе офіційно Наталія Ларіна. До речі вперше публічною особою О.Ларіна стала тоді, коли вирішила балотуватись від партії «Солідарність жінок України» до парламенту де і оприлюднила свої персональні дані.

Георгій Цимбал – це чоловік Тетяни Цимбал, нинішньої і тодішньої очільниці відділу по роботі зі зверненнями громадян управління справами міської ради. До речі він скрізь виступає як очільник, офіційний директор приватного підприємства.

Лілія Кравчук – це найцікавіший персонаж історії – вона була цивільною дружиною заступника міського голови Віталія Прокваса. Саме вона була тоді офіційним директором приватних підприємств, що обслуговували автобусні перевезення, до яких мав причетність В. Проквас.

Саме тепер стають цілком зрозумілими чутки, що ширились Олександрією про імовірну приватизацію приміщення колишньої школи № 11, яка була трансформована у ЛІТ. Як відомо орендар матиме переважне право на приватизацію орендованого чи використовуваного на інших підставах, приміщення. Чи не в цьому полягала аналогічна схема, яку незабаром спробують використати на центральному комунальному ринку міста?

Тоді на початку 2000-х приватизація шкіл наштовхнулась на дуже сильне протистояння громадян, а деякі приватизаційні процеси закінчились судовими справами із поверненням майна у комунальну власність. Але це була перша така схема, ще зразка 2003 року.

Таким чином структура майбутньої фірми стає простою і зрозумілою. У склад «нової справи» через близьких родичів чи довірених осіб взяли: мера, секретаря ради, заступників мера і офіційно – директором - залежну від мера людину.

Ознаки мафіозно-сімейного угрупування досить показові: родинні зв’язки, приватні інтереси і політична влада.

17 школа і приватний бізнес мерії

Якщо хтось думає, що це була просто випадковість, то в тому ж році створено іще одне цікаве підприємство із довжелезною назвою: товариство з обмеженою відповідальністю «Позашкільний навчальний заклад освіти «Навчально-науковий центр вибору професії, підготовки й адаптації до навчання у вищі навчальні заклади».

У схемі залучені знову знайомі олександрійці, які є родичами чи безпосередніми керівниками мерії: Оксана Ларіна - 16%, донька заступника мера Наталії Ларіної та Степан Цапюк - 16%, міський голова. Тоді, до речі, він тільки став мером і навіть теоретично не мав підстав перейматися комерцією.

На паях увійшов у склад приватного підприємства той самий чоловік очільниці відділу виконкому Георгій Цимбал - 17%. А також, Інститут вищої освіти академії педагогічних наук України - 10% та Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова - 25%.

У цього приватного підприємства є ще декілька цікавих засновників: кияни Тетяна Андрущенко із 6% внеску, Роман Вернидуб із 5% і Олег Падалко із 5%. Щоб було зрозуміло систему, за якою створено це дивне поєднання приватного бізнесу та державних установ, зазначимо, що прізвище Андрущенко та Падалка фігурує у об’єднанні громадян під назвою «Міжнародний благодійний фонд імені М.П. Драгоманова».

Роман Вернидуб - це один із керівників університету, що має право підпису під документами від імені вишу.

Як бачимо тут все масштабніше і набагато відвертіше. Схоже на те, що система діяла досить успішно, адже існувало підприємство до 2008 року. До речі адреса приватної справи, що мала приносити прибуток засновникам, була схожою, що у справі зі приватним підприємством у центрі міста. Це – адреса нинішньої 17 школи: проспект Соборний, 130. Тобто приватне підприємство за участі місцевих очільників імовірно, отримувало кошти за рахунок існування на території комунального закладу та використання коштів за опалення, електроенергію і всього іншого. Зручно влаштувались.

Найбільша поразка бізнесменів від влади

Варто нагадати найцікавіший момент існування підприємства, що отримало у оренду комунальний олександрійський ринок.

Ця історія стала найбільшою поразкою місцевої mafia. Але саме тоді з’явилось багато цікавої інформації, яка дає зрозуміти як діє цей синдикат по викачуванню коштів.

7 червня 2011 року було засноване товариство «Управляюча компанія 2011». В його складі були розподілені ролі вже по іншому, не так просто як у попередніх бізнес-проектах. Тепер всі мали однакову частку: Юлія Білоус, донька першого заступника міського голови Людмили Давиденко, Тетяна Дзюба – громадянська дружина заступника міського голови Анатолія Дичка, Євгеній Кочерга – близький родич заступника міського голови Віктора Мартиненка, Тетяна Михайлюк – дружина керуючого справами виконавчого комітету Володимира Чеботарьова, Наталія Проквас (нині прізвище знову змінилось) – донька міського голови Степана Цапюка, Вікторія Багмет – донька тодішнього заступника міського голови Ольги Чумак.

Під тиском громадськості мерія відмовилась від амбітних планів і 24 жовтня 2011 року засновники змінюються. Але і цього разу ними стають довірені особи - близькі родичі заступників чи знайомі першого заступника мера.

Тоді ж з’ясувалось, що це не перше таке підприємство із унікальним складом засновників, бо ще раніше, 30 березня 2011 року з’явилось на світ товариство «Онікс-мікс». Але про нього трохи пізніше.

Квіти у Львові та таємнича печатка зниклого підприємства

Спробуємо дослідити куди розтягнулись нитки бізнесу місцевих можновладців і їх родичів.

Юлія Білоус наразі є власником невеликої фірми «Гарденія ЛВ», що працює на ринку надання ландшафтних послуг. Вона стала власницею львівської фірми 25 травня 2015 року. З того часу змінилось на фірмі два директори, а компанія стала працювати за новою схемою. До 2015 року фірма впевнено йшла на підйом завдяки зростанню виручки, яка у 2015 році

сягнула показника 250 тисяч гривень. Але тоді коли донька першої заступниці стала засновником компанії, фірма одразу хутко взялась за державні гроші. Підхід став схожим на дикий капіталізм - кількість працівників скорочується вдвоє, а прибуток якимось чином зростає. Імовірно, шляхом інтенсівної експлуатації працівників. Але не тільки.  У 2016 році державні тендери складали у бюджеті фірми вже 400000 гривень. А у 2017 році підприємство припинило активну комерційну діяльність і стало 100% постачальником державних послуг. Цікаво, що купує послуги фірми одна з районних адміністрацій Львівської міської ради. Отримали цю закупівлю в неконкурентний спосіб – переговорною процедурою. Вам нічого це не нагадує?  Не схоже це на методику проведення тендерів в Олександрії? А може львівські квіточки забавляють і місцевих олександрійських можновладців?

Та повернемось до таємничого товариства із назвою «Онікс-мікс», куди входила вся «верхівка» місцевого виконкому. Як відомо, це підприємство нині припинене, тобто не працює. Але у нього є дуже неприємний «хвіст».

Жарким літом 2017 року в столиці, під час проведення огляду одного з приміщень ДП «НДІпроектреконструкція», слідчими Київської місцевої прокуратури було вилучено під список величезну кількість речових доказів у гучній кримінальній справі. Ці документи можуть свідчити про вчинення кримінальних злочинів. Суд визначив серед вилучених речей печатку олександрійського ТОВ «Онікс-мікс».

Ми спочатку теж не вірили у те, що це одна й та сама фірма. Однак у тексті судового рішення чітко зазначено код олександрійського підприємства – 37583563. Спитаєте як це може бути? А от і нам достеменно невідомо як це сталось, що печатка недіючого підприємства де засновниками є рідня олександрійських очільників як колишніх так і нинішніх, опинилась у кримінальній історії.

За офіційними даними «Онікс-мікс» мав припинити свою діяльність ще у 2014 році. Однак печатка виявляється не була знищена? Чи це підробка? Чи це дублікат?

Питань більше, ніж відповідей, але, як бачимо, олександрійський слід дотягнувся і до столиці. «Жива» печатка «Онікс-мікса» фігурує у кримінальній справі 2017 року. Тобто через три роки після офіційного закриття фірми.

Махінації із печатками закритих фірм зазвичай використовують злочинці для відмивання грошей і створення конвертаційних центрів.

Далі буде….

0    894     28.12.2017


Коментарі (0)

Для додавання коментарів необхідно авторизуватися!