Чому істерять міські пани-влада і чому варто спокійно продовжувати об’єднання громади?

Несподівана істерика міських чиновників на об’єднання громади сталася нещодавно в Олександрійському районі. Як раніше повідомлялось, після категоричної протидії міської влади у створенні нової громади за участю міста та району, в Олександрійщині почався процес створення Приютівської ОТГ, яка об’єднає населені пункти району навколо міста. Це скоротило б видатки на утримання чиновників і надало б додаткові кошти із фондів розвитку громад. Відповідне рішення ухвалила Приютівська селищна рада і запросила до діалогу інші сільські та селищні ради, всіх жителів імовірної громади. І процес не тільки пішов, але й отримав серйозне продовження у вигляді намірів до кінця року завершити об’єднання та прийняти відповідні рішення, сформувати нову раду громади, отримати нові повноваження та додаткове фінансування.

Якщо спочатку міські чиновники на чолі з Степаном Цапюком та Людмилою Давиденко спокійно споглядали як люди об’єднуються, проводять обговорення та намагаються знайти точки дотику, то нещодавно сталася цікава пригода. До сіл району, де має відбуватись обговорення, почали приїжджати і втручатись у процес обговорення міські чиновники. Уявіть – зібралась громада села, яка вирішує своє майбутнє, а міські чиновники, які жодного разу навіть на городі картоплю на вирощували, не те що хліб ростили, приїхали розповідати що і як треба робити. Це, зокрема, була пані перший заступник мера, секретар міської ради та інші товариші-депутати-чиновники, чиї повноваження закінчуються, до речі, межею міста Олександрії. Але навіть не в цьому анекдотичність ситуації, а у істеричній реакції міських можновладців. Вони кругом залякують, насуплюють брови і дуже-дуже грізно тупотять коротенькими ніжками, вигукуючи: «Не можна! Не так! Не зараз!». Головний аргумент цих скріплених спільними комерційними та чиновницькими інтере- сами товаришів у тому, що стане гірше. І це взагалі смішно, адже у глибину тієї економічної прірви, у яку нині кинули місто Олександрію із загубленими шахтами і промисловими підприємствами мер міста та його камарилья, можуть втягнути і територію району, де, на щастя, є власне самоврядування і де ще не ступала нога панів з міського виконкомівського «білого дому».

Але й цих провокаційних виступів було замало. Провокатори найняли людей, заплатили гроші небагатим олександрійцям та змусили їх ліпити на забори, будинки та стовпи листівки із закликами ні в якому разі не погоджуватись на створення ОТГ. Коли цих провокаторів запросили на бесіду, то вони розповіли і про те, хто найняв їх і навіщо. Ідея провокувати на протидію, на їх думку, йде від заступника мера та місцевих депутатів, які отримали мізерну підтримку людей. Але чи варто їх засуджувати? І як знайти відповідь на поставлене питання у заголовку статті?

Є простий рецепт зрозуміти хто є хто. Якщо пани з мерії (а це пани, бо їх статки обчислюються мільйонами невідомо звідки матеріалізованих автомобілів, майна, грошей) так бояться об’єднаної громади, то значить вона і справді людям потрібна. Бо чого б вони так турбувались. Адже перед цим вони кричали про те, що село місту не потрібне, що вони там собі що хочуть, те нехай і роблять. Тож істерика з питання об’єднання громад вказує на пряму зацікавленість мерії у НЕОБ’ЄДНАННІ громади району.

 Схоже, найпростіше і найефективніше у цій ситуації – це просто об’єднатися і спробувати налагодити життя по-своєму. А вони нехай собі істерять і далі, гримають на своїх підлеглих і шукають нагоду вкрасти гроші десь в іншому місті. Бо в об’єднаній громаді красти буде дуже складно і треба буде працювати, а крикуни до цього не звикли.