Як захищають права дітей в Олександрійському районі

Україна вже давно взяла курс на поступову відмову від інтернатних закладів на користь прийомних сімей. Ця тенденція знаходить широку підтримку й серед населення, однак проблема забезпечення достойних умов життя та виховання для дітей  і досі стоїть надзвичайно гостро. Причини цього лежать не лише в сфері економіки, а й у ставленні людей до прийомних дітей, яке надзвичайно складно змінити. Про ті труднощі, із якими стикаються юні олександрійці, та шляхи їх подолання, ми поговорили з начальником служби у справах дітей Олександрійської районної державної адміністрації Ярославом Коряковцевим.

– Якими питаннями опікується комісія з питань захисту прав дитини?

– Більшість питань була присвячена стану виконання батьківських обов’язків на території району. Значна частина цих сімей перебувають у складних життєвих обставинах. Тобто, батьки в них схильні до вживання спиртних напоїв або вчиняли неправомірні дії стосовно дітей. Раз на місяць ми збираємо такі сім’ї, проводимо з ними профілактичну роз’яснювальну роботу. Також доповідають представники сільських, селищних рад, районний центр соціальних служб, який безпосередньо займається соціальним супроводом даних сімей.

За результатами обговорення сім’ям даються рекомендації щодо змін у поведінці. У разі необхідності батькам пропонують пройти лікування алкогольної залежності або кодування. Якщо тривалий час вони ніяк не реагують, то виноситься питання щодо доцільності позбавлення їх батьківських прав. Після цього готується пакет документів, які передаються на розгляд до Олександрійського міськрайонного суду для вирішення питання по суті. На останньому засіданні було декілька питань щодо позбавлення батьківських прав, затвердження індивідуальних планів соціального захисту.

– Із якими проблемами найчастіше стикається Служба у справах дітей?

В Олександрійському районі проживає велика кількість батьків, які безвідповідально ставляться до виконання своїх обов’язків. Серед них є і багатодітні сім’ї. Як правило – це матері-одиначки, у яких батько офіційно не записаний, а є співмешканцем. Раніше вони отримували великі суми державної соціальної допомоги, однак зараз вона дещо скоротилася. Зокрема, зменшилися виплати при народженні трьох і більше дітей, і ці сім’ї опинилися в скрутному матеріальному становищі.

Як правило, ці люди ніколи ніде не працювали. Крім державної соціальної допомоги і ці матері, і діти, і їхні співмешканці не мають інших джерел доходу. Але ж ми розуміємо, якщо не підтримувати господарство, ніде не працювати, то навіть цих 5-6 тисяч грн. на дев’ять, десять чоловік на місяць – цього мало.

Інша серйозна проблема – це батьки, схильні до вживання спиртних напоїв. Вони витрачають всі кошти не на потреби дітей, на їхнє належне харчування і розвиток, а на свої забаганки. Тобто, вони гуляють, вживають спиртні напої, а діти страждають і не отримують необхідного догляду. З метою попередження соціального сирітства, дитячої смертності, бо є по Україні такі випадки, наша служба здійснює необхідні заходи. Сюди відносяться попередження, виклики батьків на виконком, виклики на комісію, притягнення до адміністративної відповідальності. Після використання всіх можливих засобів впливу ми подаємо документи в суд, і вже він приймає остаточне рішення. Це робиться для надання дітям соціально-правового статусу з метою подальшого влаштування їх або в дитячі заклади, або в сім’ї. Головне завдання полягає в тому, щоб у подальшому діти все-таки могли розвиватися відповідно свого віку та мали щасливе дитинство.

– Чи допомагають проміжні заходи, про які Ви згадували, чи зазвичай доходить до крайнього засобу – позбавлення батьківських прав?

– Є сім’ї, на які ми маємо вплив, однак це стосується далеко не всіх. На гарячу лінію голови облдержадміністрації і гарячу урядову лінію дзвонять сусіди або родичі, які повідомляють про неналежний догляд за дітьми. Ми виїжджаємо, перевіряємо, але на людей це має слабкий вплив. У нас є також ювенальна превенція і кримінально-виконавча служба, відділ освіти, психологи. Усі вони проводять свою роботу, але багато хто з батьків не надають цьому серйозної уваги, поки справа не доходить до суду. Лише під час розгляду справи вони роблять певні висновки, змінюють свою поведінку, щоб зберегти дітей. Але є і такі батьки, які, звільнившись від тягаря виховання дітей, далі продовжують вести такий же аморальний спосіб життя.

– Коли дитину забирають із сім’ї – це для неї серйозне потрясіння. Як вирішується ця проблема?

– Ми наразі працюємо, щоб полегшити цей процес для дітей. Наш район подав заявку на участь у такому інституті як патронат. Його було запроваджено після змін до Сімейного кодексу. Це альтернатива для притулків та інтернатних закладів на час, поки діти вилучені з сім’ї, щоб їх не влаштовувати в інтернатне середовище. У патронатних сім’ях діти будуть отримувати необхідну допомогу і виховання на час, поки у них набувається відповідний правовий статус. Після того, як вони офіційно визнаються дітьми, позбавленими батьківського піклування, їх забирають у прийомну сім’ю, або до інтернатного закладу. Патронатна сім’я – це перехідний тимчасовий інститут. Для нас він поки що новий, тому ми ще не впевнені щодо його перспектив в нашому районі. На даний час, наскільки мені відомо, є двоє кандидатів, які зможуть приймати дітей після збору необхідних документів і проходження курсу. Якщо все складеться вдало, то ми плануємо в майбутньому активно розвивати цей інститут.

– Скільки в Олександрійському районі дітей, які потребують допомоги відповідних органів?

– На жаль, протягом останніх трьох років нам все частіше доводиться вилучати дітей із сімей. На сьогоднішній день на первинному обліку перебувають 214 таких дітей. Із них 137 перебувають під опікою, 49 дітей – у прийомних сім’ях і дитячих будинках сімейного типу. Близько двадцяти дітей проживають у дитячому будинку «Перлинка». Двоє дітей є в школі-інтернаті в Пантаївці. Також є одна дівчинка, яку ми вилучили в минулому році з сім’ї за станом здоров’я – у неї цукровий діабет першого ступеня. Зараз вона перебуває в Хмельницькій області. І є двоє дітей в будинку дитини. Загалом, відсоток охоплення сімейною формою виховання досить високий – 86 %. Але в зв’язку з тим, що у нас дуже велика кількість дітей, є проблема з тим, щоб усіх їх розселити у відповідних закладах. Станом на 1 червня, за п’ять місяців цього року, ми поставили на первинний облік 25 дітей. І це не межа. У судах перебувають ще близько 15 проваджень із позбавлення батьківських прав.

– Яка ситуація на Олександрійщині з усиновленням?

– У нашому районі люди не дуже активно бажають брати прийомних дітей в сім’ї. Опікуни є, але це, як правило, бабусі, дідусі й інші родичі. А прийомних сімей у нас дуже невелика кількість, навіть у порівнянні зі Знам’янським районом. На жаль, у нас люди в цьому питанні пасивні, хоча ми і проводимо роз’яснювальну роботу. Крім близьких родичів, або людей, пов’язаних із церк- вами і благодійними організаціями, мало хто готовий взяти на себе таку відповідальність. Ми знаємо зі спілкування з колегами, що в інших областях ситуація кардинально протилежна. Наприклад, у Черкаській області дітей, які потребують усиновлення, менше, ніж бажаючих взяти їх до своєї сім’ї. Також є певні зміни в законодавстві по прийомним сім’ям, дитячим будинкам сімейного типу і по усиновленню, які не допомагають нам. Тепер можна влаштовувати дітей тільки по територіям. Тобто, ми не маємо права наших дітей влаштовувати в інші області.

– Із чим може бути пов’язана така пасивна позиція громадян? Це фінансові причини, чи щось інше?

– Я так розумію, що, по-перше, не кожна людина готова взяти до себе чужу дитину. Тим паче, що діти, яких ми вилучаємо – це діти досить важкі. У нас в державі нещасних випадків або стихійних лих дуже мало. Тому, переважна кількість цих дітей – це діти з сімей, у яких батьки безвідповідально ставляться до виховання. Вони вживають спиртні напої і живуть, в основному, за рахунок держави, ніде не працюючи. Діти бачать змалечку цей спосіб життя, ці лайки, тому з ними дуже важко психологічно, хоча фізично вони можуть бути абсолютно здорові.

По-друге, є і фінансові причини. Люди думають, що вони не зможуть забезпечити повноцінний розвиток дитини. Хоча держава зараз суттєво допомагає. Якщо дитина перебуває під опікою родичів, то, в середньому, виплачується 2500-2600 грн щомісяця. Дитина також має певні пільги: вона не платить в школі за харчування, має єдиний квиток для проїзду. Наразі пільги при вступі до ВНЗ скасували, але у прийомних дітей залишилася підвищена стипендія. Крім того, значна частина сімей у районі утримують власне господарство. Тому тим, хто беруть на виховання 1-2 дитини, повинно вистачати коштів.

– Як у районі вирішується питання забезпечення житлом тих, хто випускається з інтернатних закладів?

– Є проблема щодо забезпечення дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, житлом після досягнення повноліття. Ми розташовуємося в місті Олександрія і не маємо власного житлового фонду. Як правило, нам вдається забезпечити житлом декілька осіб протягом року. Це відбувалося за рахунок коштів, які отримувалися дітьми із земельних паїв. Були у нас випадки, коли сільські ради, наприклад Приютівська, купували житло, але зараз у них такої можливості немає. На перший погляд, у селах є порожні будинки, але за межами району у них є власник, що не дає змоги їх використати. Інколи житло купують опікуни, піклувальники, прийомні батьки, однак цього недостатньо.

Те, що від нас вимагається, ми робимо: після досягнення 16 років, якщо у дітей немає житла, направляємо пакет документів на виконкоми сільських, селищних рад за місцем їх походження або набуття статусу. Вони цих підлітків ставлять на облік, а в подальшому, згідно законодавства, повинні забезпечити їх власним житлом. Але ця норма органами не виконується тому, що житлових фондів немає, а купити будинок на кошти сільських бюджетів також не є можливим. Пару років тому допоміг «Украгроком». Завдяки цьому Роман Шевчук отримав власне житло. Але це все одиничні випадки, які не можуть кардинально змінити ситуацію. А крім будинку треба зробити в ньому ремонт, треба його обладнати, тому що просто дати дитині будинок – він його до ладу не доведе.

Павло Чайко