Журналістика математичної точності фактів, почуттів та емоцій

Черговий раз перегортаючи сторінки нового випуску однієї з газет, натрапив на повну нісенітницю, яку свого часу надрукували на сайті,  що публікує тільки фейкові, тобто несправжні, вигадані новини. Ті хлопці дуже веселі і вони навіть приписали наприкінці головної сторінки, що всі новини – це брехня, але така, яка має змушувати думати кожного. Але уявіть – той, хто поставив це до номеру, навіть і подумати не міг, що його банально обдурили. І в таку дурість повірив професіонал, а не пересічний читач. От саме про журналістику, яка змагається з океаном брехні, і про проблеми, які турбують журналістську спільноту, напередодні професійного свята і є потреба поговорити.

Черв’як сенсації та яблуко пізнання

Заголовок новини – як інформація. Саме так читає багато людей. А варто подивитися, що пропонується у обгортці. Просте правило, яке залишається непоміченим, призводить до того, що користувач потрапляє, як карась, на гачок інформаційних шахраїв. І ось його – підтягнули на живця черв’ячком сумнівів: а може цього разу справді сенсація! Запевняю – ні цього, ні наступного разу сенсації не буде. Буде чергова порція свіжого так би мовити екстриму для почуттів та розхитаних щоденними жахіттями нервів.

Але досить потрапляти на гачок! Варто усім поступово знижувати градус розігріву екстравагантності. Бо ці заголовочки-крючечки не новинами, а лише комерцією. Їх печуть як пиріжки, чи навіть як пів-пиріжки по десятку за хвилину. А які можуть бути місцеві чи навіть загальноукраїнські новини, що продукуються космічною «пиріжечною» швидкістю?

Мова не про оперативність роботи, а про витягання зі сховів старезних ідеологем-пропагандистських заголовків, в яких суті – ніякої, а зміст – бідний.

Такий підхід знищує журналістику як таку і не тільки видаляє з смачного ароматного яблука пізнання світу через призму якісної журналістики гуманність і корисність. Все іще гірше – журналістика знеособлюється і стає додатком до гаджету, підписом під фото з соціалки, начерком помпезної (дуже цікавої для самого себе) промови автора із банальними заголовками-висновками-текстами. І ось в руках користувача черговий гірший зразок псевдожурналістських текстів, що мають охайний вигляд, яскраві фото, а всередині – це пуста оболонка швидкості і комерції, дилетантського підходу до складних тем і явищ, скандально-миттєве висвітлення фактів на догоду найнижчому рівню потреб за Маслоу. Тож суть питання у тому, що розвиток у напрямку швидкісної журналістики більше схожий на регрес, на шлях у прірву антигуманності.

Раби культу новин

Раніше журналісти, з суто технічних причин, були залучені до таємного дійства творення газети, формування випусків телебачення, відтворення звуку на радіо. А тепер мультимедійні технології і масова комунікація дозволяє самому користувачу створити телебачення, радіо та газету одним кліком. І багато хто вважає, що створює. І багато хто знову потрапляє на гачок таких самих фейк-новин.

Але і цього разу оманлива доступність і проникність таких швидкісних новин виявилась підступнішою, ніж будь-який гаджет, що завис. Ввімкнення 24 години на добу у цей присмерк світового розуму призвів до банальної залежності, схожої на наркотичну. І саме тому фейки та інші дурості як пилосос всмоктує мережа, телебачення і всі інші класичні ЗМІ, яким тепер дуже складно опиратись шаленому наступу технологій та терабайтів інформації.

Але що відбулось, як тільки декілька соціальних мереж припинили існування в українському кіберпросторі? Що відбувається із наркоманом, якого відлучили від кайфу? Він плаче, просить, вигадує неймовірні історії та мотиви, щоб світ повернувся до нього обличчям і віддав голку, віддав п’янкий і легкий спосіб пізнання світу через постачання простих рішень, простих відчуттів і простого «безкінечного» життя.

Як стандарти журналістики згодились владі

Цікавою у цій «вконтактє»-проблемі є не позиція користувачів того всього інформаційного лиха, яке, сподіваємось, відсіється. Набагато захопливішою є реакція влади на панування у кіберпросторі відвертих фейків і агресивної пропаганди. Влада зрозуміла, нарешті, що таке журналістські стандарти і формально застосувала примусовий захід до правопорушника. Пригадуєте: об’єктивність, наявність коментаря фахівця, баланс думок. Виявляється, це не якісь дивакуваті вигадки акул пера, а реальна необхідність? Оце так!

І дійсно, як і говорили про це багато років тому журналісти, інформація, що містить пропаганду та порушення журналістських стандартів, несе розкол у суспільство, крайнощі, що зрештою створюють грунт для відчаю і зла. Така «промивка» мізків завершується діями, що безперечно мають криваві наслідки.

І тоді не страшно кинутись у натовп із бомбою на спині чи в рюкзаку. І тоді не страшно стріляти у колишнього сусіда по будинку, який не зрадив присязі та не продався за срібники окупанту. Ось коли словосполучення «свобода слова» стало рельєфно проглядати із попелу мрій чиновників, політиків, бізнесменів, що увірували у міфічну силу грошей. Так, гроші – це багато. Гроші – це майже вся влада і майже все, що можна створити і придбати, продати і орендувати. Але тепер, коли сила цих грошей почала працювати проти влади, тоді влада згадала про захист інформаційного простору, про необхідність фільтру для відвертих пропагандистських, руйнівних для суспільства маніпуляцій.

Голе суспільство під зливою пропаганди

Чому це все відбулось? Бо ні школа, ні вища освіта, ні родина не прислухались до закликів журналістів: розвивайте критичне мислення та майте надію на себе, не довіряйте популістам, політикам, які пропонують тільки дію, без пояснення навіщо вона та які матиме наслідки. І, як виявилось, суспільство стояло голим і беззахисним під холодною зливою нещадної, кровожерливої інформаційної зливи. Чимало громадян вже загинуло і гине у цій сутичці без фізичних пострілів. А потім ті, хто намагається переламати хід думок, спровокованих пропагандою, повертають з чималими зусиллями шматок за шматочком країну під контроль здорового глузду.

Сьогодні ці всі «тягни-штовхаї», ці ігри розуму – зло. Бо чим більше тих, хто хилить думку від найменшого поруху ворожого ставлення до України та українців, тим сильніше будуть гуркотіти гармати. І тим ближче до нашої землі і нашого міста будуть лунати постріли і литися кров.

Деокупація душі та простір точних новин

Загарбання інформаційне – гірше фізичного. Того, кого полонили у голові – це раб ілюзій, пропаганди та фальшованого щастя, яке нав’язали йому пропагандисти. Загарбання фізичне – мить, яка минає з часу скручених рук до волі, яку отримає захоплений наступної секунди, коли отримає першу-ліпшу нагоду позбутися кайданів.

Сьогодні нам потрібна журналістика математичної точності фактів, почуттів і емоцій.

Ми маємо дати жорстоку відсіч окупантам не тільки на лінії фронту, але й тут, всередині країни. Ці пройдисвіти начитались розумних книжок, мають сучасну техніку і вміють маніпулювати людьми. І у них – гроші, які замінюють душу.

Нас може бути менше, але ми – люди, які критично мислять, перевіряють новини на правдивість і роблять висновки. Нас достатньо, щоб почати відвойовувати будинок за будинком, вулицю за вулицею. Щоб крок за кроком працювати у напрямку деокупації душ. Я, (той, хто пише цю статтю) і Ви, шановний читач, який цю статтю читає, і є першим підрозділом інформаційного звільнення. З цього і почнемо. Бо будувати нові мури неефективно і безглуздо у XXI столітті. Нам варто створювати новий світ, в якому буде вільно дихати і немає тіні ідеологічних примар.

Віктор Голобородько,

член Національної спілки журналістів України