Олександрійський містечковий бонапартизм

Реакція міської влади на публікації про спроби тиснути на місцевих комерсантів та пересічних громадян, що приїздять продавати власну продукцію на центральний ринок, не була для нас неочікуваною, але виявилась дуже цікавою. Якщо опустити подробиці, то на останньому засіданні виконавчого комітету мер вирішив взятися за приватне життя журналістів.

«Твікс» по-олександрійськи: солодка парочка – мер і заступник

Найсмачніші, суттєвіші цитати із діалогу, що розгорнувся між Олександрійським міським головою Степаном Цапюком та його заступником з економічних питань Сергієм Гриценком на останньому виконкомі, достойні того, щоб бути зафіксованими у нашому виданні, щоб прославити обох в історичній ретроспективі. Обидва чиновники вирішили публічно поспілкуватись з питання того, як вони будуть діяти проти журналістської спільноти міста і якими саме методами:

Цапюк: Сергей Петрович, я до Гриценка обращаюсь… проанализируйте и давай все-таки посмотрим, на какие статки живут наши журналисты…

Гриценко: …Понятие журналисты – оно ж такое абстрактное. Журналисты имеется в виду…

Цапюк: Не, у нас есть средства массовой информации, погоди, мы их знаем всех в лицо. Они ходять к нам на засидання виконавчого комитета. Запросить в  налоговой…

Гриценко: Аккредитованных журналистов?

Цапюк: Да, те, которые у нас есть. У нас есть аккредитованные, есть неаккредитованные, некоторые себя как бы ну…

Гриценко: У нас есть люди, которые пишут в интернете и считают себя журналистами.

Цапюк: Ну, какая разница. Ну, все равно он же где-то должен работать. Если он нигде не работает, а это его кусок хлеба… Поэтому давайте посмотрим все-таки, да. Они ж постоянно нас тут это. Обсасывают наши все действия. Учат нас, как надо работать.

Старенькі чиновники

Аналіз цих висловлювань говорить про вкрай низький рівень знань, як мера, так і його заступника щодо українського законодавства в інформаційному просторі, адже формально сьогодні різниці між сайтом та газетою немає, бо це дійсно засоби масової інформації, що без реєстрації та інших перепон можуть надавати необмеженому колу осіб інформацію. Просто про це написано у новому законі, а не часів СРСР, який досі, напевно, читає олександрійський мер. Але дивує не це, а те, як ще вчорашній опозиціонер до дій мера, той, кого С. Цапюк публічно принижував, прилюдно звинувачуючи в корумпованості і хабарництві, тепер жваво обговорює методи тиску на тих, хто насмілився критикувати і його дії.

Імовірно, на злу пам’ять Сергія Гриценка тепер і розраховує мер, щоб самому не бруднити руки. Свого часу мер потрапив до переліку ворогів преси всієї України і мав чимало клопоту із цим. Вірогідно, така сама доля тепер може спіткати і Сергія Гриценка, бо навіть найлютіші вороги преси ще не додумувались до такого дивного способу тиску, як збирання особистої інформації про громадян, що переймаються журналістикою в Олександрії. Коло осіб, до речі, чимале і якщо мерія всерйоз цим буде перейматись, то їм тільки і роботи вистачить, як ганятися за журналістами та їх родинами. Але мова про інше.

Вказівка – «фас»

На нашу думку, діалог олександрійського мера і його заступника фактично є прямою вказівкою для здійснення тиску на журналістів через критику дій влади. Для Сергія Гриценка, який свого часу трохи встиг познайомитись з кримінальним кодексом, в тому числі в стінах ІТТ, коли перебував на керівній посаді на комунальному ринку, роз’яснюємо. Стаття 171 Кримінального кодексу України, яка називається «Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів», містить частину третю, де говориться про покарання за вплив у будь-якій формі на журналіста з метою перешкоджання виконанню ним професійних обов’язків або переслідування журналіста у зв’язку з його законною професійною діяльністю, якщо вони були вчинені службовою особою з використанням свого службового становища або за попередньою змовою групою осіб. Санкцією цієї статті за такі дії передбачено покарання штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого. Це так, просто нагадування шанованому меру і його заступнику, аби вони менше говорили зайвого, бо фактично вже зафільмували себе на камери у замаху на імовірне вчинення кримінального правопорушення. До речі, дехто з міських депутатів минулого скликання встиг познайомитись особисто з нормами цієї статті Кримінального кодексу і може поділитись своїм досвідом, хоча, напевно, і неохоче, як це почуватися у статусі засудженого. За потреби, про цю історію можемо нагадати і ми.

Крім того, олександрійському меру, який хизується своєю юридичною освітою (правда, з нею він програв всі можливі суди олександрійським журналістам), треба було б знати, на яке правопорушення він штовхає свого новоспеченого заступника. Є закон про захист персональних даних. Цей закон підписав ще екс-шеф Цапюка – Янукович, який дуже хотів сподобатись Європі. Так от, в цьому законі чітко зазначено, що поширення персональних даних передбачає дії щодо передачі відомостей про фізичну особу лише за згодою суб’єкта персональних даних. Звичайно можливе поширення персональних даних і без згоди суб’єкта персональних даних, але у випадках, строго визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Тобто це не відбувається на примху того чи іншого чиновника, що приміряє на себе костюм наполеончика. Така вимога може бути передбачена не листом мера чи зверненням депутатів, а виключно на підставі одразу двох чинників: прямої вказівки і дозволу, виписаному у законі через захист національної безпеки, економічного добробуту і прав людини. До речі, Сергій Гриценко, як ніхто інший, має гіркий досвід поширення без згоди персональних даних. Саме документи про певні особисті факти його приватного життя пішли гуляти інтернетом з легкої руки його старих-нових колег.

Логіка влади

Яким же чином у податківців мерія вимагатиме таку інформацію? А ще цікавіше, на якій підставі податкова надасть таку інформацію? І хто це буде робити? Знову все відбуватиметься руками того ж самого Сергія Гриценка? Законних підстав для цього немає. Але схоже на те, що мерія це цілком усвідомлює, проте діє так само, як і у випадку із підприємцями. А що нам закон, думає мер і його чиновнички! От немає в законі такого поняття, як заборона надавати торгівельні місця звичайним громадянам, а ми хочемо і ухвалимо!

Немає у законі дозволу на витягування персональних даних про журналістів. А ми хочемо і – будемо писати такі запити!

Тобто все цілком логічно – це і є повернення до «беспредєлу» 90-их років минулого сторіччя, коли влада перестала бути владою, а корупція сягнула небачених висот і кримінал управляв країною. Взагалі все це схоже на спробу створити таку собі маленьку імперію із маленьким наполеончиком на чолі та мікронаполеончиками поруч. Імператор усія Олександрії, не інакше. Хто може претендувати та приміряти собі такий титул і треуголку наполеончика в Олександрії? На нашу думку, кандидатура поки що одна в особі нинішнього мера, хоча схоже на те, що незабаром у нього буде конкурент. Фактичної влади – ну дещо є, проте амбіцій і смішних мрій про всесвітнє панування, хоч греблю гати.

«Осєрчал» наполеончик

Та з чого ж так «осєрчал» Степан Цапюк? Чому він нервово усміхався собі у вуса, коли давав вказівки заступнику з вимогою тиснути на журналістів? Чому так захвилювався імператорський дім наполеончика? Імовірно, все ж публікації мають вплив на свідомість громадян, оскільки могли збурити підприємців і пояснити їм нікчемність спроб влади вигадати власне містечкове законодавство.

До речі, ми ще у минулій публікації говорили, в чому головна проблема нинішньої виконавчої влади і чому вона не здатна кардинально вирішувати проблеми міста. Проблема у вікових і морально-етичних особливостях тих, хто управляє зараз містом у виконавчій вертикалі. Їх свідомість сформувалася на типовому і, на жаль, гіршому радянському досвіді примусу і страху. Вони навіть уявити не можуть, що якщо знизити до оптимального рівня податки і врегулювати у законній площині роботу того ж ринку, тоді можна було б отримувати у десятки разів більші гроші з цього підприємства. Позитивний досвід, до речі, був.

Розумні речі говорила на виконкомі і перший заступник мера Людмила Давиденко, яка прямо натякала – давайте наведемо лад на комунальному підприємстві і не будемо вигадувати незаконних рішень. Ми вже вдруге згадуємо персону Л. Давиденко у незвичному для нас позитивному ключі, але цього разу вона дійсно об’єктивно говорила правильні, логічні речі, які чомусь дуже не подобались С. Гриценку і меру.

На засіданні виконкому мер висловив власне бачення ситуації і говорив про те, що нашому народу не можна давати свободу дій на підприємницькій площині. Не виключено, що насправді це було сказано мером щиро.

Для прикладу, (щоб ви знали), олександрійська мерія допрацювалась вже до того, що вигадала навіть погодження у вигляді окремого рішення на проведення у міських будинках культури кожного спектаклю і інших заходів. Навіщо, спитаєте ви? А з тієї ж логіки, що і по підприємцям, і по журналістам – щоб було владі приємно та щоб цензурувати! Щоб відчувати себе наполеончиками мікроімперії.

Остання барикада

Для влади залишається одна з останніх барикад, яка відділяє її від самообожнювання – це журналісти, які критикують дії мера і виконкому та намагаються протистояти разом із іншими активістами незграбним діям і рішенням влади. Але ж як тоді зламати журналістів? Суди на їх боці! Люди – теж! Як тоді щось вигадати? Варіант простий – вигадати нісенітниць і оголосити всіх журналістів поганими. Що вони такі-сякі, ховають десь у таємних схованках гроші і насправді можуть їздити на «Бентлі».

Звісно, це смішні вигадки мера, який чомусь вимірює всіх своєю міркою, але варто зазначити інше. Якщо дійсно відбудеться втручання у насправді несекретні і для пересічного громадянина нецікаві приватні данні про статки чи заробітки журналістів, то тоді питання можуть постати вже і до співробітників контролюючих служб та їх керівників. Якщо з легкістю можна отримати інформацію про журналістів, то що вже говорити про звичайних підприємців чи городян? Сподіваємось, що податкова та інші служби не будуть порушувати закон і повертати наше місто до логіки «бєспредєлу». Але тут важливо вказати про ще одну річ.

Бідне місто із небагатими журналістами

Мер дуже переймається тим, що, мовляв, журналісти офіційно отримують малі зарплати. Але ж саме це – проблема мера, а не журналістів. Бо виключно під безперестанним керуванням Степана Цапюка Олександрія дійшла до такого економічного стану, що ринок реклами став мізерним, підприємців продовжують заганяти по закутках, а зарплати в місті найнижчі. Шанований мер-наполеончик, озирніться навколо – ви живите у бідному місті із бідними людьми. Відстороніться від своєї шаленої, за вимірами простого олександрійця, зарплати і поміряйте життя мірками пересічного олександрійця. Тут нічого дивного немає. А от за які кошти ви купуєте чи за які послуги отримуєте дуже недешеві запчастини для свого авто бізнес-класу? От це – насправді цікаве питання.

Може тому вас і дратує електронне декларування, бо вперше з часів спілкування із журналістами програми «Гроші» вам треба буде пояснити, звідки такі статки. І головна для вас проблема – чому так багато витрачаєте. Ось у чому корінь зла! У журналістах, які, звісно, таке питання будуть ставити і будуть публікувати розслідування з цього питання. Вас не зарплата журналістів цікавить, а тиск на них. Але, шанований мер-наполеончик, не переймайтесь. Час декларування наближається, а з ним і ситуація, коли кожен ваш порух буде під мікроскопом і доведеться пояснювати, як вам вдалося так шикувати. А може і доведеться відповісти перед законом за статки, які буде дуже складно пояснити. Чимало ваших екс-шефів вже за межами України. Імовірно, що і ви після своїх численних закордонних поїздок то до Америки, то до інших країв, спроможні змінити прописку в разі проблем. Але це зовсім інша історія, де, на жаль для вас, знову ж таки будуть журналісти зі своїми, м’яко кажучи, некомфортними запитаннями.

Олександр Нємец